Книжковий топ-7: що читає відома франківська письменниця Софія Андрухович
Письменниця Софія Андрухович в ефірі Радіо Культура розповіла про те, що читає та чим надихається, і назвала свої сім найулюбленіших книжок, інформує Голос.if.ua.
Кадзуо Ішіґуро “Не відпускай мене”, “Залишок дня” та “Невтішні”
“З Кадзуо Ішіґуро у моєму випадку така ситуація, що я не можу навіть з його творів вибрати якийсь, який мені найбільше імпонує. Вони всі настільки різні, і це теж якийсь момент, який мене дуже до нього притягує. Мені також дуже цікаво випробовувати різні способи оповіді, різні теми, експериментувати з жанрами. Це те, чого я вчуся від Кадзуо Ішіґуро”, — ділиться Софія.
На її думку, “Невтішні” — роман, величезний за обсягом, сюжет якого дуже складно або майже неможливо переповісти, але водночас це настільки магнетична книжка, що Софія читала її безперестанку.
“Можна сказати, я жила нею, хоча так є з усіма текстами Кадзуо Ішіґуро, бо він володіє такою магією викладу, яку складно проаналізувати. Його тексти можна розкладати на частини, можна називати переваги, пояснювати, про що йдеться, але словами оформити цю магічну дію, цей магніт, який тримає, майже неможливо”, — вважає письменниця.
За словами Андрухович, у Ішіґуро ніколи не буває екшну, несподіваних подій, які розгортаються швидко і захоплюють читача своєю очевидністю. Це завжди якісь буденні напівситуації, яким навіть не кожен письменник здогадався би приділити увагу. І з цих малесеньких ситуацій він вибудовує портрети людей, стосунки між ними, настільки пронизливі і впізнавані, що ти дуже скоро ловиш себе на тому, що плачеш, не можеш заснути або прокручуєш багато разів в голові ці ситуації, і в цьому чари й майстерність.
Як пояснює письменниця, біографії у виконанні В. Домонтовича, можливо, менш відомі, але вони для неї є коротким шляхом до постаті самого Домонтовича.
“Мій новий роман, який буде опубліковано в середині березня, називається “Амадока”. Це об’ємний роман, його можна по-різному окреслювати, але одне з цих окреслень може стосуватись історії ХХ століття України. І одна з частин присвячена Віктору Петрову, неокласикам та сталінським репресіям, знищенню української інтелігенції у 30-х роках. Працюючи з цією темою, я дуже багато досліджувала, читала й занурювалася у творчість В. Домонтовича і у його тексти есеїстичні, його розвідки, ті біографічні відомості, яка можна про нього знайти, спогади інших людей про нього. Ця постать привабила мене тим, чим приваблює й інших дослідників — з одного боку, неоднозначність і трагічна доля, а з іншого — це один з небагатьох випадків, коли людна вижила, пройшла крізь неймовірні, жахливі події і це особа, про яку існують дуже полярні думки. І зараз я щось пишу своєму стилі і у свій спосіб про нього”, — розповідає Андрухович.
Щодо Лесі Українки, то і в “Лісовій пісні”, і в “Кассандрі” письменниця впізнає основні ідеї драматургині. “Кассандра” — це інтерпретація античного міфу. У “Лісовій пісні”, “Кассандрі” і “Руфіні і Прісціллі” йдеться про дуже особливих персонажів, дуже сильних людей, які абсолютно природним чином, через те, що ці персонажі перейшли надзвичайно складний період випробувань і страждань, вони внутрішньо переродились, перетворились, і для них найприроднішим способом поведінки є пожертвування собою заради кого і чогось іншого. Йдеться про іншу людину чи почуття.
Як пояснює письменниця, біографії у виконанні В. Домонтовича, можливо, менш відомі, але вони для неї є коротким шляхом до постаті самого Домонтовича.
“Мій новий роман, який буде опубліковано в середині березня, називається “Амадока”. Це об’ємний роман, його можна по-різному окреслювати, але одне з цих окреслень може стосуватись історії ХХ століття України. І одна з частин присвячена Віктору Петрову, неокласикам та сталінським репресіям, знищенню української інтелігенції у 30-х роках. Працюючи з цією темою, я дуже багато досліджувала, читала й занурювалася у творчість В. Домонтовича і у його тексти есеїстичні, його розвідки, ті біографічні відомості, яка можна про нього знайти, спогади інших людей про нього. Ця постать привабила мене тим, чим приваблює й інших дослідників — з одного боку, неоднозначність і трагічна доля, а з іншого — це один з небагатьох випадків, коли людна вижила, пройшла крізь неймовірні, жахливі події і це особа, про яку існують дуже полярні думки. І зараз я щось пишу своєму стилі і у свій спосіб про нього”, — розповідає Андрухович.
Щодо Лесі Українки, то і в “Лісовій пісні”, і в “Кассандрі” письменниця впізнає основні ідеї драматургині. “Кассандра” — це інтерпретація античного міфу. У “Лісовій пісні”, “Кассандрі” і “Руфіні і Прісціллі” йдеться про дуже особливих персонажів, дуже сильних людей, які абсолютно природним чином, через те, що ці персонажі перейшли надзвичайно складний період випробувань і страждань, вони внутрішньо переродились, перетворились, і для них найприроднішим способом поведінки є пожертвування собою заради кого і чогось іншого. Йдеться про іншу людину чи почуття.