“Вийшли надвір, а попереду – ціле море”. Дивовижна історія порятунку в Карпатах (відео+фото)

“Ми не вмерли – це перше, що ми телефоном сказали доньці”, – розповідає подружжя з Микуличина, яке опинилося наодинці серед величезного озера.

Паводок на Прикарпатті наробив багато лиха. Постраждали обійстя, городина, знесло хати, загинули люди.

Село Микуличин Яремчанської міської ради – одне з тих, яке найбільше постраждало від паводка. Проблем у селі було багато: обірвало мости, заблокувало дороги, втопились тварини, про це інформує Голос.if.uа з посиланням на BBC.

Але найбільшою проблемою і найбільшим жахом для всіх селян стало утворення серед гір великого озера.

Воно було настільки великим, що якби вода прорвалася через загату, селевий потік міг зійти просто на село і потонули б сотні людей. Рятувальники терміново оголосили евакуацію.

З вікна було чорно і темно

Юрій і Галина Гарасим’юки саме були в епіцентрі події. Щоліта вони випасають худобу неподалік гори Кичера в урочищі Нерисний. Там мають власний будиночок, де можуть переночувати. У них дві корови, два телятка і порося.

А ще мають машину… точніше, мали. Адже їхній ЗІЛ опинився на дні тієї величезної водойми.

 

На восьмий день, відколи вони перебралися у свою літню хату, сталася біда. Все почалося 25 червня. В ніч з середи на четвер о другій годині йшов сильний дощ. Бистра вода текла по дорозі, змітала каміння і дерева.

Галина та Юрій відчували щось лихе. Ще звечора чоловік швидко забрав худобу до стайні. Не спав, аж поки дощ не припинився. Коли злива вщухла, вода повернулася в русло і лише тоді спокійно лягли спати. А вночі чули дивний тріск. Частково схожий, наче іде ведмідь. Але значно гучніший.

“Вранці о шостій годині мій чоловік прокинувся, сів на ліжко і просто мовчки дивився у вікно. Я тричі його питала: що сталось? А він мовчав, лише протирав від сліз очі. Потім сказав: дивись. З вікна було чорно і темно. Під нами була просто чорна пляма. Це жахіття. Ми вийшли надвір, а попереду – ціле море”, – розповіла Галина Гарасим’юк.

Штучне озеро утворилося внаслідок зсуву частини гори Кичера. Повноводний струмок, який стікав донизу, заблокувала загата з каміння, землі та води.

Саме через таку дамбу утворилася водойма, завдовжки майже пів кілометра і завширшки майже 60 метрів. Глибина приблизно 10-12 метрів.

Озеро утворилося просто посеред лісу. І ця вода була лише за 20 метрів від їхнього будиночку. Далі – нічого не видно.

Родина не знала, що робити. Лише згадували, як напередодні схвильовано гавкала їхня собака. Аж тепер вони зрозуміли, чому. Глянули на свою худобу – корови, телята і свиня перелякано дивились на господарів.

“Живі!” – радісно крикнув Юрій.

Зрештою, вода до стайні не підібралася. А от автомобіля видно не було. Машина опинилась на дні новоутвореного озера.

Напередодні вантажівкою вивозили на пашу худобу і харчі. Бо ж планували залишитись у літньому будиночку на два місяці. Пригнати авто на горбок до будинку можливості не було – через сильні потоки води машина могла застрягти в болоті. Тож її залишили в низині біля городу.

Йшли до села п’ять годин

Галина та Юрій не знали, що робити і як вибратись з гір. Вони мали при собі три телефони. Але електрики там не було. І хоча мали два сонячні акумулятори, особливої користі від них не було, бо ті розрядилися.

Та все одно чоловік і жінка взяли техніку з собою і вирішили йти до села. Вирішили йти в обхід. Йшли вгору, адже подумали, що спускатись вниз надто небезпечно. На горі спробували подзвонити доньці.

“Так нам Бог допоміг, що один телефон на хвилину увімкнувся. Я одразу подзвонила дочці. Перше, що ми сказали – ми не вмерли. І попросили, щоб хтось пішов нам назустріч”, – зі сльозами пригадує жінка.

Чоловік і жінка, віком 54 і 51 рік, п’ять годин через гори обходили велетенське озеро. Вели за собою худобу: дві корови і двоє телят. Собаку і свиню залишили в стайні – дали їм їсти і пішли. Бо ж розуміли, що порося через потоки води перенести буде неможливо. Обіцяли повернутись.

Пригадують, що вперше спостерігали таку ситуацію, коли корови не хотіли пастися. Просто йшли слідом.

Їхні донька Марія також живе у Микуличині. Пригадує, коли на село зійшла велика вода, страшенно переживала за батьків. А коли почула голос мами – розплакалась.

Хата і стайня Гарасим’юків біля новоутвореного озера

“Мама подзвонила о дев’ятій ранку. Я одразу попросила сусідів, які дуже добре знають місцевість, щоб допомогли їм вибратись. Ті пішли на поміч. Побачила своїх батьків десь о другій дня. Я страшенно плакала і дякувала Господу Богу, що їх врятував”, – говорить донька Марія Івасюк.

Про те, що в урочищі Нерисний утворилося озеро, повідомив селянам інший чоловік. Він саме ходив лісом, щоб оцінити наслідки стихії.

Тоді кинулись всі на допомогу.

Евакуація

У селі рятувальники терміново оголосили евакуацію. Водойма була лише за два кілометри вгору від села. Селеві потоки, які могли зійти на поселення, забрали б багато життів.

Оперативно ухвалили рішення ліквідовувати озеро і поступово спускати воду.

У ДСНС в Івано-Франківській області повідомили, що залучати піротехніку надто небезпечно. Тому рили траншеї, завглибшки по 7 метрів і поволі спускали воду. За два дні небезпеку локалізували.

Юрій Гарасим’юк щодня приходив на місце, де ледь не загинув. Він дивився, як ідуть роботи. Його дружина була там чотири рази. Місце виглядало дуже небезпечним. У будь-який момент земля могла вийти з-під ніг і зсунутися у прірву.

Зараз воду дещо спустили і на дні озера видно частину ЗІЛа. Але вода досі в тому місці залишається глибокою – місцеві хлопці навіть влаштували собі там атракцію – стрибали з прірви у воду.

Галина та Юрій Гарасим’юки зараз живуть у своєму постійному помешканні в Микуличині. Собаку і порося забрали на другий день. Небезпека вже минула. Але досі з жахом згадують ту ніч і той ранок.

“Я так люблю свій будиночок у горах! Я – вчителька початкових класів і завжди казала своїм діткам: якщо десь є рай на землі, то він тут. Але за якихось пів години мій рай перетворився у пекло”, – каже Галина.

Схоже озеро вже було

Краєзнавці кажуть, що у селі Микуличин вже не вперше утворюється озеро від зсуву гори. Схоже сталося в 1955 році в урочищі Копчин.

Через тривалі дощі половина гори зійшла до сусіднього урочища Вільховата. І також утворилося велике озеро.

Так виглядало озеро, яке утворилося 1955 року

“В 1955 році йшли влітку сильні дощі. Закінчились сильними громами. Ранок став сонячним. Косарі почали косити урочище Чертіж, я йшла розбивати валки. Раптом настав страшний шум”, – згадувала ті події Василина Вередюк-Мироняк 1928 року народження.

“Вітру не було, тиха погода. Ми побачили що нахиляються в різні сторони старовезні дерева, заплітаються над собою, тріщать і взаємно ламаються. Це тривало майже одну годину. Пів гори відкололося і сповзла земля аж до Вільховатої. Воно вперлося до берега і через деякий час вже замовкло. Через якийсь час утворилося озеро”, – писала вона у спогадах.

На будівництві дамби 1962 року

Тодішнє озеро назвали “Громовичне”. Назва виникла через те, що під час зсуву гори були сильні громи. Водойма не становила загрозу для місцевих жителів, тому вирішили спорудити дамбу.

“Мій батько також був очевидцем цього сходження. А ще він був ініціатором будівництва дамби. Тоді планували на озері створити рибне господарство чи туристичний об’єкт”, – розповідає житель села Микуличин, краєзнавець Юрій Боберський.

Дамбу спорудили у 1962 році.

Але після трьох років повеней у 1969 році дамбу прорвало. Через чиюсь помилку вчасно не відкрили шлюзи. Вода зійшла на село і завдала значних збитків людям.

Крім того, історичні факти підтверджують, що на Делятинщині (у міжвоєнні часи це був економічний центр Прикарпаття) також було кілька сходжень гірської породи.

Всі важливі Новини Івано-Франківська – Голос  тут.