Як вивчити 30 мов?

Деякі люди розмовляють на такій кількості мов, що це важко уявити. Кореспондент Девід Робсон дізнався, як їм це вдається, про це повідомляє Голос.if.ua.

На залитому сонцем балконі в Берлині Тім Кілі і Даніель Краса обмінюються словами та фразами, ніби грають у теніс. Спочатку німецька, потім гінді, непальська, польська, хорватська, китайська і тайська. Ледве вони починають розмовляти однією мовою, а бесіда вже повільно переходить в іншу. Біля 20 різних мов лунає в цій неспішній розмові.

Я повертаюся в кімнату і бачу невеликі групи людей, які обмінюються скоромовками. Інші збираються у трійках і готуються до гри на швидку реакцію, яка включає синхронний переклад з двох іноземних мов одночасно. Ідеальний рецепт для вибуху мозку? Ні, всі учасники цього мовного “шабашу” поводяться абсолютно нормально. “Для нас це – звичайна ситуація”, – каже жінка на ім’я Аліса.

Вивчити навіть одну іноземну мову – завдання не з простих. А тут, в Берліні, на Зльоті поліглотів, зібралося близько 350 людей, які говорять на багатьох мовах, включаючи такі екзотичні, як мова мешканців острову Мен, клінгоньска (вигадана мова інопланетян із серіалу “Зоряний шлях”) та саамська (мова оленярів Скандинавії).

Насправді, більшість учасників конгресу – навіть не поліглоти, а гіперглоти, як Тім Кілі і Даніель Краса, які розмовляють щонайменше десятьма мовами. Один з найдосвідченіших лінгвістів, яких я тут зустрів, – Річард Сімкотт – очолює команду поліглотів в компанії під назвою eModeration. Сам Річард говорить 30 мовами.

Із своїми скромними знаннями італійської і початковим рівнем датської на цьому святі мов я почуваю себе трохи недоречно. Але учасники конгресу заспокоюють мене. Треба вчитися в кращих, кажуть вони. І тому я тут, щоб дізнатися про секрети опанування мовами.

Ми намагаємося завчити окремі слова або фрази, але це не головне

Якщо взяти до уваги складність процесів у мозку, пов’язаних із вивченням мови, не дивно, чому для більшості з нас так важко опанувати хоча б одну. Ми маємо багато різних систем пам’яті. Всі вони потрібні у процесі засвоєння іноземної мови.

Серед них – процедурна пам’ять, яка програмує дію голосових м’язів для удосконалення вимови. Або декларативна пам’ять – здатність запам’ятовувати факти, а це принаймні 10 тисяч нових слів, якщо ви бажаєте наблизитися до швидкості носіїв мови, не кажучи вже про граматику.

Більш того, якщо ви не хочете, щоб ваше мовлення звучало як заїкання робота, ви маєте навчитися вивуджувати з пам’яті всі ці слова та структури дуже швидко. А це означає, що вони мають бути запрограмовані в “експліцитній” та “імпліцитній” пам’яті. Перша зберігає інформацію, яку ми навмисно намагалися запам’ятати, у другій – речі відкладаються несвідомо.

Це важке тренування мозку, насправді, має великі бонуси. Дослідження показують, що багатомовність поліпшує увагу та пам’ять. Дослідження досвіду іммігрантів дозволило вченій Еллен Бялисток з Йоркського університету в Канаді дійти висновку, що опанування хоча б однієї іноземної мови затримує розвиток деменції на п’ять років.

Ті, хто розмовляли трьома мовами, отримували діагноз на 6,4 роки пізніше, ніж монолінгви, а ті, хто вільно володів чотирма або більше мовами, мали додаткові дев’ять років здорового розуму.

Бажаєте мати ясний розум у старості? Вивчайте іноземну мову, а краще – дві.

Ці тривалі переваги вивчення мов значно відрізняються від результатів більшості комерційних “тренажерів для мозку”, якими рясніє інтернет. Вони, як правило, не можуть забезпечити довгострокового поліпшення пам’яті або уваги.

До недавнього часу нейрофізіологи вважали, що опанувати іноземну мову на рівні рідної у дорослому віці майже неможливо. Згідно з гіпотезою “критичного періоду”, існує лише невеликий відрізок часу в дитинстві, коли ми можемо засвоїти всі нюанси нової мови. Проте дослідження доктора Бялисток припускає, що ця гіпотеза – перебільшення. Різкого спаду у здатності до вивчення нової мови з віком не буде.

Звичайно, більшість гіперглотів, з якими я познайомився на конгресі в Берліні, вивчили мови вже у дорослому віці. Тім Кілі виріс у Флориді, де він мав змогу спілкуватися з іспаномовними однокласниками.

У дитинстві він часто налаштовував радіо на зарубіжні радіостанцій, хоча і не міг зрозуміти ані слова. “Це було для мене як музика “, – розповідає він. Але лише у дорослому віці він почав подорожувати світом – спочатку до Колумбії, де у коледжі він вивчав французьку, німецьку та португальську. Потім він переїхав до Швейцарії та Східної Європи, а пізніше потрапив до Японії. Тепер він вільно говорить щонайменш 20 мовами, майже всі з яких він вивчив вже дорослим. “Гіпотеза критичного періоду – це повна дурниця”, – говорить він.

Щоб опанувати іноземну мову, треба перевтілитися в іншу людину

Але як гіперглотам вдається вивчити стільки мов? І хіба це може зробити кожний? Насправді, все, що відрізняє поліглотів від звичайних людей, – лише більша мотивація. Багато з них, як пан Кілі, мандрують світом, переїжджаючи з країни в країну і підхоплюючи мови на ходу. А іноді в них просто немає іншого виходу.

Але часто навіть найкращі наміри не допомагають навчитися вільно балакати іноземною мовою. Тім Кілі, який зараз пише книгу про “соціальні, психологічні та емоційні чинники багатомовності”, впевнений, що справа не лише в інтелектуальних здібностях. “Не думаю, що це головний фактор, хоча аналітичний розум, безперечно, прискорює процес навчання”, – говорить він.

Культурні хамелеони

Пан Кілі впевнений, що ми маємо шукати відповіді не в інтелекті людини, а в його особистості. Теорія пана Кілі полягає в тому, що вивчення нової мови змушує нас заново винайти відчуття власного “я”. Найкращі лінгвісти ті, хто вміє швидко перевтілюватися в нову ідентичність. “Ви перетворюєтеся на хамелеона”, – додає він.

Психологам вже давно відомо, що слова, які ми вимовляємо, накладають певний відбиток на нашу особистість. Згідно з кліше, французька мова налаштовує нас на романтичний лад, а італійська – робить більш пристрасними. Напевно, кожна мова асоціюється з культурними нормами, які впливають на нашу поведінку, – від впевненості у собі до тихого споглядання світу.

Важливим відкриттям є той факт, що багатомовні люди часто поводять себе по-різному в залежності від мови, якою вони говорять.

Нові знайомства та дружба мотивують на навчання іноземних мов

Різні мови можуть також викликати різні спогади вашого життя, відкрив письменник Володимир Набоков, коли працював над своєю автобіографією.

Пан Набоков, рідною мовою якого була російська, першу автобіографію писав англійською. Робота йшла з болісними зусиллями. Тонкий майстер слова Набоков виявив, що його “пам’ять була налаштована на один лад – музичну недомовленість російської мови, але англійська мова із своєю докладністю змушувала його працювати в іншій тональності”.

Після того, як мемуари англійською Speak, Memory (“Пам’ять, говори”) були опубліковані, письменник вирішив перекласти їх на мову свого дитинства. Проте російська мова відкрила в спогадах нові деталі та перспективи.

“Російська версія мемуарів (яка згодом стала окремою книгою з назвою “Інші береги”) настільки відрізнялася від оригінальної, що Набоков відчув необхідність знову перекласти її англійською мовою”, – розповідає Анета Павленко з Університету Темпл у Філадельфії, чия книга “Двомовний розум” досліджує багато подібних ефектів. Ніби англомовна та російськомовна особистості письменника мали різні спогади про минуле.

Якщо ви опираєтеся процесу самоідентифікації, мову вам бути вивчити складно, каже Тім Кілі, зараз професор міжкультурного менеджменту в університеті Кюсю Санге у місті Фукуока в Японії. Нещодавно він провів дослідження китайських студентів, які вивчають японську мову.

Анкета містила такі питання, як “Мені легко уявити себе на місці іншої людини і зрозуміти, як вона почувається” або “Я вмію справляти враження на інших людей”, “Чи вмієте ви змінити свою думку, щоб адаптуватися до спілкування з людьми поруч”.

Як вчений і підозрював, респонденти, які набрали високі бали в анкеті, також досягли кращих результатів й в опануванні нової мови.

Чому? Добре відомо, коли ви ідентифікуєте себе з кимось, ви схильні імітувати поведінку цієї людини. А це саме той процес, який полегшує вивчення іноземної мови.

Нова ідентичність та пов’язані з нею спогади допомагають не плутати іноземну мову з рідною, тому що сприяють побудові нейронних бар’єрів між мовами у мозку.

“Здається, в нашому розумі існує окрема територія для кожної мови та культури і відповідного досвіду. Тому різні мови ніколи не змішаються, – пояснює професор Кілі. – Справа не лише в тому, скільки часу ви приділяєте навчанню та розмові іноземною мовою. Головне – якість часу в сенсі емоційного досвіду”.

Це може пояснити, чому пан Кілі з такою легкістю переключається між 20 мовами.

Але найкраще продемонструвати це може актор Майкл Леві Гарріс. Майкл вільно володіє 10 мовами і непогано розуміє ще 12. Але час від часу його лінгвістична пристрасть може зіграти з ним злий жарт.

Якось він побачив онлайн оголошення про зустріч мальтійського клубу. Він сподівався знайти там людей, які розмовляють мальтійською, та попрактикуватися. Але коли він прийшов на місце зустрічі, він знайшов кімнату, повну жінок середнього віку з мальтійськими болонками. Комічна історію лягла у сюжет короткометражки “ Гіперглот” з Майклом Леві Гаррісом в головній ролі.

Коли я зустрічаю його в кафе біля Гілдхоллської школи музики й театру в Лондоні, він легко переходить на доволі вишукану англійську промову – RP (received pronunciation – стандартна англійська, вільна від регіональних та соціальних акцентів. – Ред.), незважаючи на те, що він уроджений ньюйорківець.

Коли нам хтось подобається, ми починаємо імітувати його міміку та голос, так само треба робити й з вивченням іноземної мови

Коли він це робить, в нього змінюється сама манера поведінки – так він перевтілюється в нову особистість. “Я не намагаюся свідомо змінювати характер або особистість. Це відбувається природно, але я відчуваю ці зміни”.

Пан Гарріс вважає, що будь-хто може навчитися перевтілюватися у новий культурний образ. Як професійний актор він має кілька порад, з чого треба починати. Головне, каже він, намагатися імітувати мовлення, не фокусуючись на словах або граматиці.

“Кожен може слухати і повторювати, – пояснює він. – Можливо, спочатку ви будете трохи перегравати, як й актори-початківці, але це важлива частина процесу. Коли ви граєте на сцені, ви спочатку трохи перебільшуєте, а потім режисер каже вам, що тепер на тон нижче. І з мовою така ж сама ситуація”.

Майкл Леві Гарріс рекомендує стежити за мімікою, тому що вона відіграє ключову роль у створенні акценту. Наприклад, коли ви трохи витягуєте губи, ви починаєте звучати більше як французи.

Нарешті, дуже важливо подолати ніяковість, пов’язану з вимовою “незвичних” звуків, як-от гортанних звуків в арабській мові. “Насправді такі звуки зовсім не чужі для нас, коли ми відчуваємо огиду, саме такий звук ми й вимовляємо”. І якщо ви це визнаєте, дасте собі підсвідомий наказ вимовляти такі звуки, результат буде відмінним.

“Мабуть, це схоже на дурниці, але справа в тому, щоб подолати ваші природні обмеження. “Все що треба – це заволодіти мовою, як це роблять актори, коли змушують глядача повірити, що слова з ролі належать їм самім. Коли ви володієте словами, ваша мова більш впевнена, і люди починають довіряти вам”.

Але більшість поліглотів застерігають від надто високих амбіцій, особливо спочатку. “Єдине, що часто перешкоджає людям ефективно вивчати іноземну мову, це неможливість відразу досягти рівня носія мови, – говорить Анета Павленко. – На мою думку, головне – простота вираження, вміння знайти найкращий шлях виразити себе у мовленні”.

Надзвичайно важливо практикуватися потроху, але часто, наприклад, по 15 хвилин чотири рази на день.

Коли ви починаєте розмовляти іноземною мовою, спочатку спробуйте трохи перегравати, як це роблять актори

“Я думаю, що аналогія з фізичним тренуванням дуже доречна, – говорить Алекс Ролінгс, який розробив серію майстер-класів для поліглотів, у яких вони навчають своїм прийомам. Навіть якщо ви дуже зайняті або втомлені для серйозного навчання, просто повторюйте діалог або прослухайте пісню іноземною мовою, каже Річард Сімкотт.

Мешканці Великої Британії, Австралії або США можуть повірити, що їм не варто докладати цих зусиль. Насправді, перш ніж я зустрівся з гіперглотами, я думав, хіба таке захоплення варте важкої праці. Можливо, це просто хвастощі.

Тим не менш, всі гіперглоти, з якими я познайомився на конгресі, щиро захоплені перевагами, які надає їм повне занурення в іноземні мови, зокрема, можливості для нових знайомств та дружби.

Ось, як пан Гарріс описує своє життя в Дубаї. “Як єврей, який мешкає на Близькому Сході, я стикався з певними труднощами. Але пізніше одним з найкращих моїх друзів став хлопець з Лівану, – розповідає він. – Коли я їхав, він сказав мені, що ніколи не думав, що ми можемо подружитися. Це одна з найбільш цінних речей для мене”.

Організаторка зустрічі поліглотів у Берліні Джудіт Мейер каже мені, що вона бачить, як українці та росіяни, ізраїльтяни та палестинці спілкуються разом. “Вивчення іноземної мови дійсно відкриває нові світи”.