Сидеральні культури в сучасному землеробстві підвищать родючість грунтів

Враховуючи, що збільшення виробництва органічних добрив (гною) до обґрунтованих норм в найближчі роки малоймовірне, резервом у підвищенні родючості та біологічної активності ґрунтів, покращення їх структури, водно-фізичних і агрохімічних властивостей та зниження впливу водної і вітрової ерозії є вирощування сидеральних культур.

Про це інформує щоденна онлайн – газета Голос ІФ.

За умови застосування сидерації, хоч і на короткий період, поверхню ґрунту захищає рослинний покрив, ґрунт під сидератами менше перегрівається, не пересихає, у ньому активно діють мікроорганізми та дощові черв’яки, цим створюються умови, наближені до природних, для відновлення родючості.

Коренева система деяких сидеральних культур (гірчиця, гречка, люпин) виділяє органічні кислоти, які сприяють перетворенню важкорозчинних фосфатів у доступні форми. Сидерати допомагають очищати поле від бур’янів та зменшують ураженість культур хворобами. Такі сидеральні рослини, як гірчиця та люпин, знижують чисельність шкідників у ґрунті.

Сидерація забезпечує високу економічну ефективність. Затрати на застосування зелених добрив у 6-8 разів нижчі порівняно із затратами на приготування, транспортування й внесення гною і в основному складаються з вартості насіння та робіт по догляду за культурою.

Сидерати висівають як самостійну культуру, але частіше їх використовують у проміжних посівах як підсівні, поукісні або післяжнивні. Для сидерації в різних ґрунтово-кліматичних зонах можна використовувати бобові, злакові, хрестоцвіті культури, а також гречку, фацелію та інші. Вибір культури на зелене добриво значною мірою визначається наявністю та вартістю посівного матеріалу, а також коефіцієнтом розмноження насіння. Хрестоцвіті культури в цьому плані поза конкуренцією, коефіцієнт розмноження у них найвищий – 25-53, в той час як у люпину 4-15, пелюшки, вики -6-10, а вегетаційний період досить таки короткий 50-60 днів, у люпину, серадели -70-85.

Велику біомасу забезпечують посіви люпину та буркуну. Але ці культури мають тривалий вегетаційний період і є малопридатними як післяжнивні, їх краще використовувати як самостійні посіви. Бобові сидерати (вика, пелюшка, люпин, конюшина, серадела) досить цінні в плані нагромадження азоту: при врожаї 200-300 ц/га в ґрунт надходить 100-150 кг/га загального азоту. Коефіцієнт засвоєння азоту з цих сидератів у перший рік дії майже в два рази вищий, ніж при внесенні гною.

У сучасних умовах на зелене добриво частіше використовують культури із родини хрестоцвітих, які характеризуються, насамперед, скоростиглістю, здатністю до росту за понижених температур повітря і ґрунту, холодо- і морозостійкістю. Кращі з них – ріпак, суріпиця, гірчиця біла, редька олійна. За комплексом показників виділяється гірчиця біла і редька олійна, остання крім цього маловибаглива до ґрунтової родючості. Ці культури добре збагачують ґрунт органічною речовиною, фосфором, сіркою. 

Зі злакових для сидерації можна використовувати овес, райграс, озиме жито та його різновиди (зеленоукісне, багаторічне). Ці культури позитивно впливають на фізичні властивості ґрунту, покращують водний та повітряний режими, тому застосовувати їх доцільно на важких ущільнених ґрунтах. Озиме жито, особливо кормового напрямку, характеризується інтенсивним розвитком, невибагливістю до умов вирощування, порівняно легко переносить надлишкову кислотність ґрунту.

Добрим сидератом є фацелія – невибаглива культура. Характеризується швидким ростом, нагромадженням великої зеленої маси. Крім цього, відмінний медонос.

Вплив зеленго добрива на урожайність наступних культур залежить від типу ґрунтів. На бідних (піщаних, дерново-підзолистих) ґрунтах ефективність сидератів вища, ніж на чорноземах.

Для підвищення ефективності сидератів велике значення має загортання їх у ґрунт. Сидерати мають вузьке співвнідношення С:N, тому свіжозагорнута зелена маса може привести до підкислення і втрати запасів гумусу ґрунту внаслідок гниття й активних ґрунтово-біологічних процесів. Тому сидерати краще заорювати у ґрунт пізно восени, коли мікробіологічні процеси у ньому майже припиняються, а ярі рослини вже прибиті морозами. Озимі сидерати (ріпак, суріпицю, жито) весною скошують або дискують (для підсушування), потім їх заорюють у ґрунт. Або проводять глибоке приорювання, за якого із зеленої маси краще використовується азот, а розкладання органічної речовини проходить в анаеробних умовах; при цьому відбувається збагачення органічною речовиною, що дуже важливо для легких ґрунтів.

Останнім часом як вчені, так і практики розуміють, що економічно вигідно працювати не всупереч природі, а в злагоді з нею. Сівба та загортання сидеральних культур, нагромадження за їх рахунок органічної речовини, а з нею гумусу, деякою мірою наближають процеси в ґрунт до природного механізму відтворення його родючості, що сприяє підвищенню врожайності та якості вирощеної продукції.

Віктор Булавінець, завідувач лабораторії охорони та підвищення родючості ґрунтів, екологічної безпеки земель, довкілля та якості продукції Івано-Франківської філії державної установи «Інститут охорони ґрунтів України»