Іван Куровець – український лікар, громадський та політичний діяч ЗУНР

Іван Куровець – український лікар, громадський та політичний діяч, посол до Галицького Сейму, державний секретар (міністр) здоров’я ЗУНР, професор і декан медичного факультету українського університету, директор Народної Лічниці.

Про це інформує щоденна онлайн – газета Голос ІФ .

Народився Іван Куровець 17 січня 1863 року в с. Батятичі на Львівщині у родині греко-католицького священика. Початкову освіту здобув у рідному селі. Середню освіту здобув у Львівській Академічній гімназії. З 1882 по 1887 роки навчався у Медичній Академії у Відні. Навчаючись в австрійській столиці, долучився до громадської праці в студентському товаристві «Січ», головою якого став у листопаді 1883 року (1883—1885 рр.). Був одним з найактивніших членів цієї студентської організації.

Після закінчення Медичної Академії 2 роки стажувався у Відні, після чого почав практику. Був лікарем широкого профілю, згідно сучасної термінології — лікарем загальної практики. Освоював малодосліджені, на той час, фтизіатрію та променеву діагностику(рентген). З 1889 року працював лікарем у Калуші, де здобув авторитет як першокласний фахівець, тут понад чверть століття мав лікарську практику. У Калуші, крім лікарської праці, розгорнув активну політичну, просвітницьку та політичну діяльність. Його дім по вул. Санітарній був завжди відкритий як для калушан, так і для селян Калуського повіту. Виступив одним із фундаторів Народного дому та греко-католицької церкви святого Архистратига Михаїла, фінансово підтримав будівництво церкви (1904—1911 рр.), а пізніше залишався почесним членом церковного комітету.

У Калуші брав активну участь в українському русі — став одним із засновників місцевої філії «Хлопського Банку». Як член Української національно-демократичної партії (УНДП) відвідав кожне село Калущини. Також Іван Куровець був видавцем двотижневика «Калуський листок».

У першому номері часопису «Калуський листок» за 5 грудня 1913 року, редактором якого був Іван Куровець, надруковано десять «Національних заповідей», що повинен знати і виконувати кожен українець. Ось деякі з них (дослівно):

— Кожна українська родина має говорити лиш своєю рідною і чистою мовою. Вміщувати до своєї мови слова польські або інші – хоч би жартом – є строго заборонено.

— Кожна українська дитина має вчитися читати і писати по-українськи.

— Українська родина не сміє забувати за великі народні свята, славні історичні річниці, на поминки заслужених наших мужів і. т. д.

— В кожній українській хаті на стінах побіч образів святих мають висіти гарні образи народні, як портрети Шевченка, гетьманів і інших наших славних мужів.

У 1908 і 1912 роках д-ра Куровця обирали послом до Галицького крайового сейму від Калущини, а в 1910 році він став одним із засновників Лікарського Товариства та співпрацював із Науковим Товариством імені Шевченка.

Постать Іван Куровця цінна тим, що він вмів згуртувати, підтримати народ, піднести на високий рівень найкращі якості українців усього повіту, а пізніше – всієї Галичини, в умовах, коли бути українцем у маленькому провінційному містечку було непрестижно, а українською мовою спілкувалися лише нижчі верстви населення.

В 1918 р. Іван Куровець з дружиною виїхав до Львова. Там його застали події Листопадового чину, і наш земляк очолив міністерство охорони здоров’я молодої української держави ЗУНР, з головою поринувши в роботу.

Особисте життя лікаря теж повне трагізму: ще до війни він втратив обох своїх синів, Андрія та Петра, які поховані на одному цвинтарі в Італії. Горя не пережила дружина, тому він свій вік доживав самотнім, всю силу та здоров’я віддавши громадській роботі.

Санітарний стан краю був тоді критичним. З осені 1918 року через Галичину, згадував Іван Куровець, котилася пішки нескінченна маса «поворотців»: колишніх вояків, полонених, утікачів. Вони принесли зі собою пошесті «іспанки» (грипу), висипного та черевного тифу. Для припинення епідемії треба було встановити на кордонах та комунікаційних шляхах карантинні станції, залучити до виявлення та лікування хворих багато лікарів і допоміжного персоналу, відкрити додаткові ізолятори, налагодити санітарну службу краю.

Останні роки життя Іван Куровець проживав у Львові, віддаючи увесь свій запал на створення Народної Лічниці. У 1926 році з жертовною підтримкою Митрополита А. Шептицького лікарське товариство набуває у власність велику земельну ділянку для побудови лікарні. У липні 1930 році магістрат після тривалих зволікань дав дозвіл на будівництво. Водночас д-р Куровець докладає величезних зусиль для залучення до діяльності «Народної лічниці» висококваліфікованого персоналу і купівлі модерних засобів (кварцової лампи, рентгенапарату тощо). Від співробітників вимагав точності, солідності та почуття обов’язку. За час директорства д-ра Куровця в амбулаторії почали безоплатно працювати відомі лікарі, співробітники львівських та краківських клінік М.Панчишин, М. Дзерович, О. Подолинський, О. Пелех, Т. Туна – Надрагова, Є. Дурделло, О. Філяс, Я. Рудницька-Криштальська, Т. Бурачинський та інші (до 14 осіб у 1930 році). Значно зросла кількість хворих, які зверталися по допомогу до амбулаторії «Народної лічниці» (25278 осіб лише у 1930 році), а кількість операцій того ж року сягнула 432. Усі свої сили віддав д-р І. Куровець цій установі.

9 травня 1931 року, в останнє прийшов у лічницю на збори і виголосив звітну доповідь.

Його не стало 13 травня 1931 року. Промовляючи на похоронах Івана Куровця, посол Остап Луцький нагадав про чотири гасла, якими в житті керувався покійний:

1. Передусім забезпечуймо здоров’я народу, щоб він був дужий і плідний, як рідна земля!
2. На здоровому українському тілі — світлі голови!
3. Разом із здоров’ям і освітою мусить зростати гаразд народу, здобутий власними величезними зусиллями.
4. На твердих основах здоров’я, просвіти, гаразду треба закріпити в найширших народних масах національну ідею!

Іван Теодозій Куровець разом зі своєю дружиною поховані на Личаківському цвинтарі у Львові.