Конфлікти на паузі: що змінив візит в Україну президента Польщі Анджея Дуди

Візит Анджея Дуди до Києва став другою його закордонною поїздкою після переобрання на посаду президента Польщі, але особливого значення йому додає інше. Про це інформує щоденна онлайн – газета Голос ІФ  з посиланням на Європейська правда.

Востаннє польський президент відвідував Україну майже три роки тому – у грудні-2017. А після того була найглибша за останні десятиріччя криза у відносинах між нашими країнами, що призвела навіть до заморожування контактів на найвищому рівні.

Нинішній візит мав дати сигнал, що ключові проблеми та суперечки лишилися у минулому.

Чи досяг він цієї мети? Лише частково.

Перед самим візитом з’явилися проблеми, що доводять: хоча пік кризи вже пройдений, про її остаточне подолання говорити рано.

Випробування історією

Візити Анджея Дуди до України 2017 та 2020 років різняться докорінно.

Три роки тому польський президент демонстративно відвідав лише Харків. Головною метою того візиту він зробив вшанування могил вбитих сталінськими спецслужбами польських офіцерів. Він провів у Харкові короткі перемовини із Петром Порошенком та того ж дня повернувся додому, оминаючи Київ та навіть не зупиняючись на ніч.

Натомість нинішній візит розтягнувся на три дні. Дуда прилетів ще у неділю. Програма його візиту охоплює переговори не лише із Володимиром Зеленським, але із прем’єр-міністром та головою Верховної ради, відкриття у Києві монументу Анні Валентинович (це українка, одна із засновниць польської “Солідарності”) та участь у бізнес-форумі в Одесі.

А найголовніше – докорінно змінився тон переговорів.

Тоді вони вели дискусію про шляхи виходу із кризи у відносинах, сьогодні – заявляють про відсутність суперечностей.

За словами Зеленського, “між нашими країнами взагалі не може бути жодних суперечок, крім однієї – у яких саме українських і польських містах провести спільні зимові Олімпійські ігри або чемпіонат світу з футболу” (від редакції – зважаючи на фінансову сторону такої ідеї, лишається сподіватися, що це був просто жарт).

Між тим, певності у настільки позитивній тональності візиту не було до останнього. Адже за кілька днів до приїзду польського президента у відносинах двох країн “розірвалися” дві потужні інформаційні бомби, кожна з яких могла завдати непоправної шкоди атмосфері переговорів.

Перша проблема була пов’язана із понівеченим ще 5 років тому поховальним монументом у Польщу, на горі Монастир. Це колективне поховання українців, що загинули у боях із НКВС – єдине зі зруйнованих поховань, яке включене у польські реєстри як таке, що перебуває під захистом держави. Решту могил, що зазнали руйнувань, офіційна Варшава вважає не поховальними монументами, а “самочинно встановленими пам’ятними знаками”.

Відновлення цього меморіалу було принциповою вимогою України, особливо – після минулорічного зняття Києвом мораторію на пошуково-ексгумаційні роботи, чого так добивалися поляки.

Напередодні візиту Дуди меморіал нарешті відбудували, проте історики звернули увагу на те, що він тепер не відповідає оригінальному вигляду, зокрема там немає переліку імен похованих вояків та відсутній напис “полягли за волю України”.

Ця невідповідність очікуванням стала принциповою для Києва. Адже вирішення цієї проблеми мало дати відповідь на питання, чи готова Варшава до кроків назустріч у питанні історичного діалогу, чи лише вимагатиме поступок від України.

Можливо, у Варшаві сподівалися, що для Зеленського ця проблема не матиме ваги.

Втім, цього не сталося. У заяві для ЗМІ після переговорів Володимир Зеленський підняв це питання, заявивши, що українська сторона “очікує на відновленні на цій могилі повного списку імен загиблих українців”.

Другий “інформаційний вибух” стався наприкінці минулого тижня: посол Польщі у Німеччині звинуватив Україну, що вона нібито у десятки разів завищує свої втрати часів Другої світової війни, щоб позбавити Польщу статусу країни, яка найбільше постраждала від нацистів.

Втім, цю заяву президенти двох країн публічно проігнорували, а також підстрахувалися, не давши можливості українським журналістам запитати Дуду про його ставлення до таких заяв.

Освіта для меншин та приватизація

Та головне – те, що прагнення до нового духу у відносинах є взаємним, про що свідчить схвалена президентами спільна заява. Зокрема, відносини України та Польщі у ній названі такими, що “мають характер стратегічного партнерства”.

Історичній суперечці у президентській заяві присвячено лише три абзаци, у яких знайшлося місце й польським побажанням щодо пошуку та ексгумації поховань, та й українським – щодо опіки над пам’ятками.

Проте не менш важливим став інший абзац, у якому сторони визнали “важливість захисту прав національних меншин в Україні та Республіці Польща, зокрема в галузі освіти”.

“Засади функціонування шкіл польської меншини в Україні та шкіл української меншини в Польщі будуть врегульовані угодою між нашими урядами в окремому порядку”, – йдеться у документі.

Нагадаємо, на відміну від Угорщини та Румунії, Польща досі утримувалася від гучної критики українського закону про освіту. Втім, непублічно польські посадовці неодноразово висловлювали своє невдоволення зникненням викладання польською мовою з українських шкіл.

Від початку нинішнього навчального року, коли цей закон формально запрацював, незадоволення Варшави посилилося.

У Києві це почули і вирішили не створювати нового конфлікту.

Окрім цього, Варшава відреагувала на прагнення Києва здобути статус спостерігача у проєкті “Ініціативи трьох морів” – неформальної платформи співробітництва 12 країн Центральної та Південної Європи, автором концепції якої є Анджей Дуда. “Польща підтримує поглиблення співпраці України з ініціативою “Тримор’я”, – каже спільна заява, не уточнюючи, яким може бути формат такої поглибленої співпраці.

Так само без конкретики у заяві фіксується “необхідність подальшої співпраці в енергетичній сфері задля зміцнення енергетичної безпеки в регіоні та Європі в цілому”.

Втім, останнє мало продовження у вигляді підписання між українським Фондом держмайна і польською державною енергетичною компанією PGNiG Договору щодо нерозголошення потенційним покупцем конфіденційної інформації про об’єкти приватизації. Це цілком стандартна угода, яку підписують усі компанії, які мають намір взяти участь в українській приватизації. Тож чекаємо на прихід на цей ринок держкомпанії, що може стати прикладом для всього польського бізнесу.

До слова, рік тому у розмові з ЄвроПравдою польський високопосадовець неофіційно прокоментував: відразу після завершення історичної суперечки новим випробуванням має стати приватизація, а точніше – питання, чи готова Україна на практиці залучати польські інвестиції, чи волітиме допускати до приватизації лише “обраних”.

“Бандерівець” Анджей Дуда

Напередодні цього візиту експрезидент Польщі Александр Квасневський в інтерв’ю ЄвроПравді висловив переконання, що наразі Анджей Дуда має шанс на справжній прорив у відносинах з Україною, і навіть навів ідею, як цього можна досягти.

Мусимо визнати: попри позитивні результати, цей візит проривом не став.

Швидше можна говорити про те, що сторони відклали вбік невирішені проблеми, які ще пару років тому заважали повноцінній співпраці країн. Підкреслимо – саме відклали, проте не наблизилися до їх вирішення.

Три роки тому політичний фон у Польщі був несприятливий для поглиблення відносин із Україною без вирішення історичних суперечок – влада вважала більш електорально вигідними заяви про провину за “Волинську різанину”.

Зараз ситуація змінилася – і це дає шанс на посилення співпраці, яким Анджей Дуда та Володимир Зеленський намагаються скористатися.

Та не варто переоцінювати це “вікно можливостей”.

У Польщі і зараз є сили, які будуть критикувати Дуду навіть за нинішній прогрес у діалозі з Україною.

Наочну ілюстрацію цього дало у понеділок правоконсервативне видання Kresy.pl. Воно звернуло увагу на те, що згідно з протоколом офіційних візитів Анджей Дуда під час зустрічі з українським колегою мав привітати почесну варту словами “Слава Україні” – і він виконав цю церемонію.

Через це польські журналісти звинуватили свого президента у тому, що той погодився вимовити “бандерівське привітання”!

Швидше за все, ця “зрада” не вийде за межі тусовки ультраправих, хоча ще пару років тому вона могла би мати загальнонаціональний характер. Але те, що такі претензії у принципі лунають, не можна ігнорувати.

Ця історія доводить: звісно, Україні варто якнайповніше скористатися можливостями, що дає покращення відносин із Польщею.

Проте не можна забувати – це “вікно можливостей” може зачинитися дуже несподівано.

Не забудьте підписатися на наш YouTube канал Голос ІФ, дізнавайтеся новини м.Івано-Франківська та області першими!