Вибори: гроші, горілка та бойкот. Як 100 років тому голосували у Галичині (фото)
В історії передвиборчих перегонів у Галичині було чимало прикладів ефективної боротьби з підкупом виборців.
Найцікавіше про вибори 100 років тому, пише щоденна онлайн – газета Голос ІФ з посиланням на Репортер.
Становий принцип і майновий ценз
У другій половині ХІХ століття Галицький крайовий сейм і нижня палата Віденського парламенту (з 1873 року) формувалися на основі виборів у чотирьох куріях.
Перша курія об’єднувала великих землевласників, які платили не менше 100 ринських* податку. Друга – купців і фабрикантів; третя – мешканців великих міст, четверта – сільські громади й містечка. Єпископи та ректори університетів свої мандати до сейму отримували автоматично.
Після скасування куріальної системи у 1907 році право голосу отримали чоловіки віком понад 24 роки, які проживали у своїй громаді щонайменше рік і не були позбавлені виборчих прав за злочини. у Галичині
Дикція має значення
У селах вибори відбувались опосередковано, тому польська адміністрація чинила різні зловживання. Спершу селяни обирали так званих правиборців, які потім під час виборів у повітах голосували за послів.
Процес голосування відбувався відкрито і в усній формі, оскільки багато галичан були неписьменними. Нечітка вимова чи переплутане ім’я давали підстави членам виборчої комісії визнати голос недійсним.
В оповіданні «Трудне ім’я» письменник Осип Маковей змалював процес підготовки священником виборця Гната Воробця, який мав голосувати за посла до сейму. Парох доклав чимало зусиль, щоб змусити селянина вивчити прізвище українського кандидата – Теофіль Окуневський, а не Тимофій Вокунецький, чи навіть Пан Тофель Вокуневський, як здавалось виборцю. Однак, коли довелося назвати його при комісії, виборець помилився, і його голос пропав.
Час і місце виборів мали бути заздалегідь оголошені у виборчому окрузі. Натомість часто комісар зупинявся таємно у війта або в учителя-поляка та скликав на голосування лише своїх довірених осіб. Тому активісти чергували, щоб не проґавити приїзд урядовця, і збирали односельців за допомогою церковного дзвону.
Кумедний випадок описав у спогадах адвокат і політик Євген Олесницький, коли один «комісар, перебраний за бабу, доріжками поза городи дістався до села, до двора і там, переодягнувшись, перевів правибори».
Якщо не вдавалося провести вибори таємно, у гру вступали дрібні урядовці. Вони провокували селян, а коли й це не допомагало, зчиняли бійку між собою. Тоді втручався жандарм, який усіх арештовував через заколот на дільниці.
«Траплялося, що самі жандарми не впускали до льокалю виборців, висилаючи їх попереду почистити дома брудні чоботи. За той час, коли дядько глянцував заболочені чоботиська, вибори вже й покінчилися», – згадував генерал-четар УГА Мирон Тарнавський.
Найбезправнішими виборами в Галичині вважаються так звані «баденівські» – від імені намісника, графа Казимира Бадені – до крайового сейму 1895 року та австрійського парламенту 1897 року. Під час останніх були вбиті 10 людей, 19 тяжко поранені, заарештували 769.
«П’ятка за голос»
Провладні кандидати та їхні агенти не гребували прямим підкупом виборців. Зазвичай платили «п’ятку» – п’ять ринських за голос. Щоб отримати такі кошти, селянину довелося б тиждень важко працювати на панському лані. Тому не дивно, що деяких виборців приваблював легкий заробіток. Ціна голосу могла становити й чималу як на той час суму – до 100 ринських!
Намісник Галичини, граф Казимир Бадені (1846-1909)
Виборців спокушали накритими у корчмі столами, в першу чергу ковбасою, холодцем і горілкою. Тому, якщо зараз кажуть – «продався за гречку», то 100 років тому продавалися за ковбасу. Особливо впертим місцевий поміщик обіцяв надати господарські привілеї, наприклад, забезпечити дровами із власного лісу. А тим, хто не вівся на обіцянки, погрожували арештом, судом чи несправедливими податками.
Микита Хрунь: реальний чи міфічний?
Виборців, які продавали свої голоси і зраджували українські інтереси, називали хрунями. Деякі історики вважають, що Микита Хрунь був реальною постаттю, депутатом Галицького сейму, якого обирали селяни Отинійського округу в 1860-1880 роках. Натомість доктор історичних наук Ігор Чорновол припускає, що прототипом цього образу був тогочасний депутат Галицького сейму від Коломийського округу Микола Ковбасюк (1817-1889). Селяни його спочатку поважали, однак згодом він став запроданцем.
Уперше карикатура на Микиту Хруня з’явилася у 1882 році на сторінках гумористичного часопису «Зеркало». Його зображали у вигляді селянина із головою свині, який тримає в руках ковбасу та пляшку горілки.
Карикатура на Микиту Хруня. Фото: uk.wikipedia.org
У 1913 році виборцям, які голосують за «шкіролупів свого народу», присвятив поему «Хруніада» Осип Шпитко (псевдонім – Гринь Щипавка).
Війни з хрунями
Галичани мстили запроданцям найвигадливішими способами.
У селі Путятинці на Рогатинщині невідомі люди спіймали вночі двох хрунів, обмастили дьогтем і посипали пір’ям. Вранці їх випустили на загальний глум. Хтось доніс жандармерії, що організаторів підмовив місцевий парох Йосиф Яворський. Справу священника розглядали в окружному суді у Бережанах, але через брак доказів її закрили.
Перед виборами до польського сейму 1928 року чоловіки з села Скоморохи скосили хруням ще не достигле збіжжя, а жінки – коноплі. Такі превентивні заходи виявилися дуже дієвими. Побоюючись ще більших втрат, зрадники навіть не наважилися йти голосувати.
Сторінка з поеми «Хруніада» Осипа Шпитка. Фото: uk.wikisource.org
У селі Вацевичі (тепер Залужани Дробицького району) колишній війт Олекса Дідух проголосував за проурядового кандидата. За це усе село оголосило йому бойкот. Як писав інженер Іван Фур, «ніхто з ним не говорив, а в церкві протягом кількох місяців він мусів стояти сам, бо всі громадяни відступалися, робили навколо нього порожнє місце». Доведений до відчаю чоловік зі сльозами на очах попросив прощення в односельчан. Для більшості селян бойкот був страшнішим за в’язницю. Тому, хто не хотів перепрошувати громаду, залишався єдиний вихід – покинути село назавжди.
Відомі й інші приклади боротьби з хрунями. Ще будучи студентом, Михайло Голинський (у майбутньому всесвітньо відомий оперний співак) склав анонімний лист на ім’я війта села Вербіці Городенківського повіту, де погрожував йому побиттям і підпалом хати.
У селі Побережжя (нині Тисменицького району Івано-Франківської області) нечесних виборців позначали кольоровою крейдою на плечах і вони ставали загальним посміховиськом. Громадські активісти писали у пресу статті, де оприлюднювали прізвища місцевих хрунів.
* Ринський (гульден) – грошова одиниця Австро-Угорщини. Під час грошової реформи 1892 року ринські замінили коронами: 1 ринський=2 корони.
Не забудьте підписатися на наш YouTube канал Голос ІФ, дізнавайтеся новини м.Івано-Франківська та області першими!