Життя і доля видатного клініциста, вченого, педагога та громадського діяча В.М. Когана – Ясного, як взірець служіння Україні

В історії вітчизняної медицини є чимало визначних імен учених, лікарів – практиків, які зробили вагомий внесок в її розвиток, стояли біля витоків важливих відкриттів. Серед цих імен почесне місце, але на жаль забуте, займає видатний терапевт – клініцист, заслужений діяч науки УРСР, професор Віктор Мойсейович Коган – Ясний, доля якого так само трагічна, як і визначна.

Про це інформує щоденна онлайн – газета Голос ІФ .

Віктор Мойсейович Коган народився 16 липня 1889 р. у Полтаві в родині службовця. Середню освіту отримав у 1-й Полтавській гімназії, яку закінчив у 1905 р. Цього ж року вступив на природниче відділення фізико – математичного факультету Харківського університету. У 1910 р. він переходить на медичний факультет цього ж університету, бажаючи в майбутньому займатись бактеріологією. Паралельно, протягом 1912 – 1914 рр. працює в хіміко-бактеріологічній лабораторії, де завідує хіміко – мікроскопічним відділенням. Закінчивши університет, В.М. Коган починає працювати спочатку позаштатним ординатором госпітальної, а згодом – факультетської терапевтичної клініки університету, яку очолював відомий терапевт, чудовий діагност, професор П.І. Шатілов (1869—1921), який став першим учителем молодого лікаря. Петро Іванович Шатілов — вихованець Харківського університету, був добрим наставником для студентів та молодих лікарів.

З початком Першої світової війни Віктор Мойсейович призивається до діючої армії і протягом 1914 – 1918 рр. проходить службу на посаді полкового лікаря. Після закінчення війни повертається до Харкова, де у 1918 р. обирається вже штатним ординатором, а потім асистентом факультетської терапевтичної клініки професора П.І. Шатілова.

Епідемія висипного тифу на той час охопила всі міста та села України.

Факультетська терапевтична клініка перетворилась на висипнотифозну.

П.І. Шатілов, бажаючи перевірити на практиці нові протитифозні сироватки, запропонував зробити перші випробування на собі та своїх найближчих учнях, серед яких в експерименті самозараження брав участь і Віктор Мойсейович. Сам Петро Іванович, після запрошення на консультацію до хворого в тюремному лазареті, заразився тифом і в 1921 р. помер у 52-річному віці.

21 червня 1920 р. на 1-му Всеукраїнському з’їзді бактеріологів та епідеміологів, що відбувся у Харкові, В.М. Коган звітував про роботу Наукової комісії з вивчення заразних хвороб при Наркомздоров’я України. У доповіді він зазначив, що до всіх складнощів роботи комісії (нестача апаратури, інструментів, матеріалів та наукової літератури) приєдналася ще одна – голод. Важлива пропозиція В.М. Когана, яку він озвучив під час з’їзду, стосувалася необхідності організації на базі Наукової комісії з вивчення інфекційних хвороб постійного інституту з їх вивчення зі штатними клініками та лабораторіями. Такий інститут конче був необхідний Україні, де одна епідемія зміняла іншу. Невдовзі ця пропозиція була реалізована. На цьому ж з’їзді В.М. Коган виступив ще з однією доповіддю, що справила глибоке враження на численних учасників, – «Про захворюваність і смертність медичного персоналу». Посилаючись на статистичні дані Наркомздоров’я, він доповів, що смертність від висипного тифу серед медичного персоналу у 1918—1919 рр. перевищила смертність серед іншого населення в 2 рази, а смертність серед лікарів була ще вищою  в 3 – 5 разів.              У 1919 р. він входить до складу організаційного бюро зі скликання з’їзду професійно – лікарських та громадських об’єднань України. З’їзд відбувся 15 – 17 квітня 1919 р., на ньому Віктор Мойсейович виступив з доповіддю «Об’єднання лікарів в професійні спілки», де поставив питання соціального захисту медичних працівників. У 1919 р. разом з В.Я. Данилевським В.М. Коган виступив ініціатором створення Органотерапевтичного інституту Харківського медичного товариства (нині – Інститут проблем ендокринної патології НАМН України імені В.Я. Данилевського). У 1922 р. він призначається уповноваженим Наркомату охорони здоров’я УРСР і Червоного Хреста з обстеження голодуючих губерній України. У цей час В.М. Коган поглиблено вивчає хвороби недостатнього харчування та порушення обміну речовин на цій основі. Як провідному фахівцю з дієтичного харчування, Віктору Мойсейовичу було доручено організувати у 1931 р. Український інститут харчування – перший науковий та лікувальний заклад такого роду.

Особлива сторінка професійного життя Віктора Мойсейовича пов’язана з інсуліном, його отриманням, вивченням фізіологічної дії, лікуванням цукрового діабету. У 1923 р. у результаті складної та кропіткої праці В.М. Коганом вперше в Радянському Союзі було отримано вітчизняний інсулін. Отримання вітчизняного інсуліну та освоєння у 1927 р. його промислового виробництва було визначним досягненням радянської науки. Воно дозволило не тільки відмовитись від імпортного інсуліну, що, безперечно, є величезною заслугою В.М. Когана – Ясного, а й навіть організувати експорт радянського препарату за кордон. Його стали широко застосовувати не лише при цукровому діабеті, а й інших захворюваннях, зокрема при виразковій та базедовій хворобах, захворюваннях печінки, бронхіальній астмі, пневмоніях. Як терапевта, В.М. Когана – Ясного цікавили хворі на базедову хворобу, цукровий і нецукровий діабет, патологія росту, статева патологія, інші ендокринні захворювання, які на той час були ще мало вивченими. У 1930 р. В.М. Коган – Ясний обирається професором та призначається завідувачем кафедри загальної терапії Харківського медичного інституту. У ці роки вдосконалюється педагогічна майстерність молодого професора. Його лекції з клінічної ендокринології користуються великим інтересом у студентів та лікарів. Віктор Мойсейович зі своїми співробітниками (Р.М. Перчик, С.М. Синельников, О.Н. Дорохова) у 20—30-ті роки активно займались вивченням обміну речовин при пневмонії, яка тоді була найпоширенішим захворюванням легень. У 30-ті роки Всеукраїнський інститут ендокринології та органотерапії очолюваний В. Коганом освоїв виробництво 28 органопрепаратів, 12 гормональних лікарських засобів. Деякі з препаратів (фолікулін, адреналін, пітуїтрин, тироксин) не втратили свого значення й сьогодні.

У 1944 р. В.М. Коган – Ясний був призначений головним терапевтом Управління евакогоспіталів Харківської області і головним терапевтом Народного комісаріату охорони здоров’я УРСР. Цього ж року він стає завідувачем госпітальної та факультетської клініки Харківського медичного інституту. Багато часу доводилось витрачати на організацію терапевтичної роботи в евакогоспіталях Харкова та України, куди його як досвідченого терапевта, постійно запрошували для консультацій. Підбиваючи підсумки наукової та педагогічної діяльності В.М. Когана – Ясного, слід зазначити, що він є автором більш ніж 175 наукових праць, 50 науково – просвітницьких робіт, 60 публіцистичних статей. З його клінік вийшли 15 докторських та 35 кандидатських дисертацій, 9 його учнів стали професорами, 8 – доцентами.

На початку 50-х років ХХ ст. В.М. Коган – Ясний був широко відомим вченим, який здобув визнання та повагу в медичних колах країни та закордоном. Але саме в цей час у Радянському Союзі розпочалась чергова кампанія пошуків та знищення «ворогів народу». Розпочались арешти, формувалась потрібна суспільна точка зору, можновладцями заохочувались доноси, на підприємствах та в закладах проводились збори, на яких засуджувались «підлі перевертні». Підсумком цієї кампанії у медицині стала «справа лікарів». В Україні арешти розпочалися 7 лютого 1953 р. За брехливим звинуваченням у наклепі на радянську армію було арештовано В.М. Когана – Ясного. Після арешту його було доставлено до Києва. Побиття, приниження, нічні допити із забороною спати вдень, перебування в камері разом з кримінальними злочинцями – все це довелося відчути на собі професорові протягом майже 3 – місячного перебування під слідством. Жодне з висунутих йому звинувачень не знаходило підтверджень. Моральні та фізичні сили Віктора Мойсейовича були надломлені, але він не визнав своєї провини. Тільки смерть Сталіна поставила крапку в «справі лікарів». 30 квітня він був звільнений. Проте здоров’я було підірвано, але не займатись медициною, не лікувати хворих він не міг. В останні роки свого життя він консультував, систематизував накопичений ним та його школою досвід, працював над статтями, підготував монографію «Цукровий діабет», яка вийшла у 1957 р.

У день народження, на своє 69 – річчя у В.М. Когана – Ясного стався інфаркт, а через декілька днів (20 липня 1958 р.) він помер. Так закінчився життєвий шлях Віктора Мойсейовича Когана – Ясного, видатного українського терапевта, вченого, педагога, організатора охорони здоров’я. Навіть якщо взяти до уваги тільки два його видатних досягнення – вперше в Радянському Союзі отримав вітчизняний інсулін та започаткував його виробництво, а також його праці з етіології, патогенезу та лікування гіпертонічної хвороби, які стали основою для сучасних уявлень про це захворювання, то важко уявити, кого з радянських терапевтів (його сучасників) за значущістю можна поставити поряд з ним.

Автор (рерайтер) Богдан Венник