Дивізія «Ваффен СС» «Галичина». Що це за з’єднання і чому тривають суперечки?

Праві активісти з символом 14-ї добровольчої дивізії «Ваффен СС» «Галичина» під час маршу з нагоди 78-ї річниці її створення. Київ, 28 квітня 2021 року.

Про це інформує щоденна онлайн-газета Голос ІФ з посиланням на History.ua.

Що таке дивізія «Ваффен СС» «Галичина»?

Українська дивізія «Галичина», або 14-а гренадерська дивізія фронтових військ СС «Галичина», входила у склад військ «Ваффен СС» Німеччини у 1943–1945 роках і була, за ідеєю, військовим, а не каральним формуванням. Про її створення 28 квітня 1943 року оголосила німецька окупаційна влада на території Східної Галичини, яка тоді входила до складу німецького Генерал-губернаторства (схід і захід України мали різний окупаційний режим у роки Другої світової війни).

Дивізія входила до структури не загальних СС (Allgemeine SS), які брали участь у Голокості й інших каральних операціях на окупованих територіях, а до так званих Військ СС (Waffen SS) і була призначена для бойових дій на фронті поруч із Вермахтом.

У Вермахті служило в Російській визвольній армії (РОА) генерала Андрія Власова, за різними оцінками, від 800 тисяч до понад мільйона вихідців із СРСР, переважно росіян за національністю.

Дивізій СС існувало більше ніж сорок. Значні втрати серед живої сили змусили німців брати на службу у війська Waffen SS іноземців не лише із союзних Німеччині держав, але, попри ідеологічні настанови, і жителів окупованих територій. Дивізій, сформованих із хорватів, латишів, естонців, угорців, французів, італійців, азербайджанців та інших, було близько половини. Наприкінці війни дивізій військ СС, де служили німці за національним походженням, було 19.

Хто підтримував створення дивізії військ СС «Галичина», а хто був проти?

Ініціатором створення дивізії був губернатор Галичини бригаденфюрер СС Отто Вехтер. За рішенням Гіммлера, дивізія не мала права мати назву «українська», щоб не пропагувати ідею незалежності України. Її назвали «галицькою», бо складатися вона мала з жителів тієї частини країни, яка раніше належала Австрії, тобто з «австрійських галичан», а не з українців. Сучасний державний герб України – Тризуб – був тільки на прапорі дивізії, а основною відзнакою дивізії став «галицький лев».

Щоб процес набору в дивізію виглядав українським за формою, було утворено відносно незалежний орган – Військову управу, що її очолив полковник Альфред Бізанц (колишній полковник Української галицької армії), галичанин, але німець за походженням, а секретарем був колишній сотник УГА Осип Навроцький. Членами Управи стали авторитетні галицькі достойники, в тому числі о. Василь Лаба, який, за призначенням глави УГКЦ Андрея Шептицького, очолив відділ душпастирства.

«Галичина» була єдина з усіх різнонаціональних дивізій СС, яка отримала опіку католицьких, а потім і православних священників. УГКЦ, отримавши від керівництва СС дозвіл на служіння в дивізії своїх капеланів, підтримала ідею, що українська дивізія навіть у складі Waffen SS є стратегічно необхідною для українських політичних інтересів, і тому заохочувала добровольців до вступу в дивізію.

Створення дивізії вітав і керівник Українського центрального комітету, професор Володимир Кубійович.

Офіційно бандерівське крило Організації українських націоналістів, ОУН(б), виступало проти формування дивізії і навіть закликало не вступати до лав дивізії. Але фактично певна кількість членів організації опинилися в її складі. Вони так само мали на меті здобути вишкіл та зброю, а також слугувати «зв’язковою» ланкою між вояками дивізії й УПА з тим, щоб у потрібний момент організувати їхній перехід до українського підпілля. Натомість мельниківське крило, ОУН(м), навпаки, закликало молодь вступати до лав дивізії, розглядаючи це формування як можливість для збройної боротьби проти СРСР.

Хто служив у дивізії військ СС «Галичина»?

Рядовий і найнижчий командний склад комплектувався з українців-галичан, командні посади від командира батальйону і вище до 1945 року переважно обіймали німці. Командиром дивізії призначили бригаденфюрера СС Фріца Фрайтаґа, начальником штабу – майора Вольфа Гайке, представником Бойової управи – сотника Дмитра Паліїва.

Вербуючи галичан до дивізії, німецькі пропагандисти й уповноважені Військової управи переконували, що йдеться про боротьбу, разом із німцями, проти найнебезпечнішого ворога української нації – більшовиків, і про боротьбу за Україну.

Понад 80 тисяч українських чоловіків, переважно молодь віком 17–19 років, добровільно зголосились до дивізії; близько 30 тисяч, за різними даними дослідників, не пройшли відбір. У травні-червні 1943 року зарахували у дивізію тільки 13 тисяч, у листопаді було додатково призвано ще 6 тисяч, тож у навчальні табори відправили 17 200 осіб.

Частина добровольців розглядала перебування у «Галичині» як можливість здобути військовий досвід і зброю для того, щоб перейти до Української повстанської армії (УПА), яка на той момент не мала можливості вишколити й озброїти таку кількість вояків.

Інші сподівалися, що дивізія стане основою для формування українських військових частин для боротьби з СРСР. Були й такі, що вступали до лав дивізії, щоб уникнути примусового вивезення на роботу до Німеччини чи покинути території, на які могли невдовзі повернутися радянські війська. Певну частину вояків до «Галичини» мобілізували примусово.

Для вишколу дивізійників було організовано 45 таборів, розташованих у Польщі, Франції, Нідерландах, Німеччині. Головною базою був спочатку табір у Гайделяґері, а згодом – у Нойгаммері.

Де воювала дивізія «Галичина»?

Провівши річну підготовку, наприкінці червня 1944 року німецьке командування направило дивізію військ СС «Галичина» в Ожидів і Красне, а звідти вона вирушила в район свого розгортання під Бродами.

У липні 1944 року дивізія у складі 13-го армійського корпусу 4-ї танкової армії німецької групи армій «Північна Україна» брала участь у битві під Бродами. Дивізію, яка вперше виходила в бій, німці кинули проти досвідченої радянської Червоної армії, і вона зазнала повного розгрому. У боях під Бродами з 11 тисяч українських дивізійників загинули близько 8 тисяч. Вийшли з оточення лише близько 3 тисяч, з яких близько 1,5 тисячі під німецьким командуванням відступили у напрямку Закарпаття, а 13 серпня, згідно з наказом із Берліна, залишки дивізії повернулися до табору в Нойгаммері.

Більшість із тих, хто вижив, пішли в Українську повстанську армію.

Що сталося з дивізією військ СС «Галичина» після війни?

Після перекомплектування дивізію відправили до Словаччини, де вона брала участь у боротьбі зі словацькими партизанами, які підняли Словацьке повстання. У січні 1945 року дивізію перекинули до Югославії для боротьби проти комуністичних партизанів Йосипа Броза Тіта. З осені 1944 року по травень 1945 року її підрозділи брали участь в бойових діях у Словаччині, Словенії, Австрії.

У квітні 1945 року дивізія деякий час воювала на фронті поблизу замку Ґляйхенберґ в Австрії. Наприкінці квітня її вивели зі складу військ СС і створили з неї 1-у українську дивізію Української національної армії (УНА).

Після капітуляції Німеччини дивізія в італійському Ріміні здалася у полон англо-американським військам і була інтернована. У травні-червні 1947 року українські вояки були переведені в Англію, а через кілька місяців їх звільнили. Після 1948 року дивізійників прийняли у Британії, США, Канаді, Австралії, Аргентині й інших країнах.

Цьому сприяло те, що генерал «1-ї Української дивізії Української національної армії» Павло Шандрук мав зустріч із папою Римським Пієм XII, під час якої пояснив історію створення дивізії, її мету, за що вона боролася і чим відрізнялася від німецьких формувань СС. Тоді папа роз’яснював західним урядам, що дивізія була галицькою, а її вояки були колишніми підданими Польщі до 1939 року, тож не підпадали під ялтинську домовленість щодо репатріації.

Цим він посприяв тому, щоб дивізійників не передали радянським репатріаційним місіям. Це й врятувало дивізійників від заслання у табори ГУЛАГу.

У чому полягають суперечки навколо дивізії військ СС «Галичина»?

Після закінчення Другої світової війни протягом років лунали звинувачення у скоєнні воєнних злочинів вояками дивізії, зокрема проти поляків та євреїв. На вимогу Фонду Візенталя і деяких членів парламенту Канади в 1986 році для розслідування фактів можливої присутності в Канаді воєнних злочинців, в тому числі вихідців з України і країн Балтії, була створена так звана Комісія Дешена.

За результатами вивчення архівних матеріалів і допиту свідків у Канаді й Західній Європі комісія підготувала звіт, в якому жоден із емігрантів-колишніх учасників дивізії «Галичина» не був визнаний винним у скоєнні воєнних злочинів під час Другої світової війни. Також було визнано, що членство в дивізії не могло бути підставою для судового переслідування в Канаді, і не існувало підстав для позбавлення громадянства чи переслідування ветеранів дивізії в Канаді.

Німці нічого дивізійникам не обіцяли – 94-річний колишній вояк дивізії військ СС «Галичина» Володимир Клос

Нюрнберзький процес, який тривав із 20 листопада 1945 року до 1 жовтня 1946-го і розглядав воєнні злочини нацистів, також не знайшов доказів скоєння вояками дивізії воєнних злочинів. Згадки про неї немає в обвинувальному акті, і жоден вояк «Галичини» засуджений не був.

«Суб’єктивно, вояки дивізії воювали за те, що вважали правильним, проти червоного окупанта. Але, по суті, вони не Україну захищали, а Третій Рейх. Фактично продовжили його існування і, безперечно, це не був злочин, це була помилка і трагедія», – заявив в інтерв’ю Радіо Свободапрофесор Українського католицького університету Олександр Зайцев.

Колишній голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович раніше заявляв, що доля вояків дивізії була радше трагічною, аніж героїчною.

«Річниця створення «Ваффен СС» дивізії «Галичина» – не свято для українців. В німецькій та радянських арміях у Другій світовій українці сприймалися однаково – як гарматне м’ясо. Різниця лиш в тому, що мобілізованих до дивізії «Галичина» вишколювали рік, перш ніж кинути у бій, а новобранців Червоної армії часто кидали у м’ясорубку відразу», – писав він у фейсбуці в 2018 році.

Найновіша суперечка виникла щодо маршу на честь дивізії СС «Галичина», який був проведений в Києві 28 квітня 2021 року. Участь у ньому, за повідомленнями, брали онуки ветеранів дивізії військ СС «Галичина», представники організацій і політичних партій: «Суспільства майбутнього», «Правого сектора», ВО «Свобода», спілки ветеранів АТО, ініціативи Ukrainian Military Honor.

Низка політиків, істориків і дипломатів засудила проведення маршу.

Голова партії «Слуга народу» Олександр Корнієнко заявив, що марш у центрі Києва на честь дивізії військ СС «Галичина» може підпадати під низку статей, зокрема щодо пропаганди тоталітарних режимів. Організатори начебто заявляли, що «проведуть марш вишиванок, патріотичних сил, тобто все називалось не в контексті дивізії військ СС «Галичина», заявив Корнієнко на брифінгу у Верховній Раді.

«Глорифікація військ СС – це неприпустимо для європейської країни, і я впевнений, що цього не підтримує абсолютна більшість українців», – написав у фейсбуці голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович.

Посол Німеччини в Україні Анка Фельдгузен у твітері зазначила, що сучасні борці за незалежність України «не повинні асоціюватися» з підрозділами «Ваффен СС».

«Підрозділи «Ваффен CC» брали участь у найважчих воєнних злочинах і Голокості під час Другої світової війни. Ніякі волонтерські організації, які сьогодні борються і працюють за Україну, не повинні асоціюватися з ними», – написала вона.

З’єднання і частини «Ваффен СС» дійсно брали участь не тільки в боях на фронті, але й у каральних операціях і воєнних злочинах. Але, як зазначено вище, стосовно дивізії «Галичина» ні Нюрнберзький процес, ні канадське розслідування не виявило її причетності до таких подій.

Не забудьте підписатися на наш YouTube канал Голос ІФ, дізнавайтеся актуальні новини м.Івано-Франківська та області першими! Підтримати Голос ІФ: ПриватБанк 4246 0010 0028 2636