“Сталін помер – може тебе не розстріляють”. Хорунжий УПА “Спартак” з Прикарпаття (відео+фото)
Запеклі бої у густих лісах Прикарпаття. Дев’ять місяців — у камері смертників. Десять років — у радянських концтаборах.
Про це інформує щоденна онлайн-газета Голос ІФ з посиланням на Суспільне Карпати.
Учасник Норильського повстання політв’язнів 1953 року, хорунжий УПА Петро Підлетейчук на псевдо — “Спартак” поділився спогадами та історіями про боротьбу, честь, зраду, ув’язнення, свободу і кохання.
“Я знав ясно — мають розстріляти. Бо був такий порядок, так було написано. Я думаю, що секунда, хвилина, забувся і все. Найбільше мучило те, що не будуть знати, де. Не знали, де я є. Оце більше мучило”, — пригадує “Спартак”.
Повстанець народився у 1930 році у селі Химчин, що на Косівщині. Після здобуття середньої освіти вступив на історичний факультет Станіславського педагогічного інституту.
У 21 рік студент пішов у підпілля, аби його не заарештували за націоналістичні погляди. Тоді довелося спалити паспорт і студентський квиток. Два місяці проходив військовий вишкіл. Бойове хрещення отримав у Яблунівських лісах.
Форму для повстанців, розповідає Петро Підлетейчук, шили на швейних фабриках Косова. Тамтешні кравці та кравчині мали імпортну тканину. Із їжею і не тільки завжди допомагали селяни.
“А зброю — здобували. Мадярів роззброювали, німців, а потім — у КГБістів, і так здобували. Отаким порядком”, — говорить вояк.
“Спартак” партизанив у складі сотні “Сурма”. Пригадує, як одного разу до повстанців доєднався червоноармієць з Донецька — сотник “Сірий”: “Він був старшим лейтенантом Червоної армії і перейшов у Повстанську армію. З Донецька — Іван Кулик”.
Найзапекліші бої хорунжого проходили у 1951-1952 рр. Він розповідає, коли криївку оточували “червоні”, то кричали: “Бандьора, здавайся!”. Але ніхто не здавався. Як була можливість, то стрілялися. А як ні, то просто розстрілювалися на місці, і все. Або гранатою підривалися, або розстрілювалися. Всі поспіль”.
У червні 1952 року “Спартака” та його побратимів зрадив референт служби МГБ “Кіров”.
Бійцям влаштували засідку, затримали, одягли в кайданки. Спочатку відвезли до Коломиї, потім — у Станіслав, а згодом — у Лук’янівську в’язницю. Текст свого вироку боєць пам’ятає досі: “Такий, такий Петро Андрійович Підлетейчук, “Спартак” і так далі… Засуджений до найвищої міри покарання — розстрілу без права на касацію чи оскарження”.
У Києві “Спартака” посадили в одиночну камеру. Майже рік годували кип’ятком і сухарями, іноді — баландою.
“Дали мені якось книжку — “Два капітани” Каверіна, якогось там російського, — згадує воїн. — Її вивчив напам’ять, ту книжку, напам’ять — від “А” до “Я”. Та книжка така грубонька була. Ну, за рік мав час”.
Іноді Петру давали надію на можливу заміну покарання: “Раз приходив, відкрив кватирку один там, що чергував. У шинелі, якийсь фронтовик колишній, такий вусатий дідо. Покликав: “Умер Сталін — може тебе не розстріляють”. Що застрелять, то до мене вже не було ніякого питання. Але мені було дорого. Думаю: “Невже у цих катівнях є ще нормальні люди?”. Мені оце було дуже дорого”.
Згодом вирок таки пом’якшили, бо “був ще молодий”.
“Одного дня прийшли два якісь підполковники такі грубі, — розповідає “Спартак” — відвели мене у якусь кімнату і прочитали: “Верховна Рада СРСР замінила вам найвищу міру покарання на 25 і 5, і 5, і 5 років і так далі”. І таких нас було 7, решта із 60 — нас було 60 — розстріляли”.
Чоловіка повезли до Москви у в’язницю, опісля — етапом у Свердловськ, Красноярськ, Норильськ. Там вояк працював на мідних рудниках при 60-градусному морозі по 12 годин на добу. Такі умови спричинили повстання ув’язнених.
Загалом у Норильську пробув чотири роки. Решта строку — на Таймирському півострові і в Тайшеті. Всього у таборах Гулагу із 25 визначених років “Спартак” провів 10 — домігся скорочення терміну.
На волю Петро Підлетейчук вишов у 1962 році: “З цього часу і до 1990 року не дали мені спокою ані разу, ані разу. КГБісти щотижня викликали, голову морочили, мучили. І так — до кінця”.
За деякий час Петро зустрів майбутню дружину — на 22 роки молодшу Марусю.
Її вже немає серед живих.
“Вона вже йшла за мене в КГБ. Аж сама йшла, не міг втримати. Вона каже: “Я піду до них сама”. І ходила до них туди, а вони: “Маріє Василівно, сідайте. Лишай того старого чоловіка, ми вам файного молодого…” Ну, так як вони вміли те розказувати. Але вона інша. Інакше себе поводила”, — пригадує “Спартак”.
Зараз Петро Підлетейчук живе у рідному Химчині.
У нього двоє дітей і четверо внуків.
Нагадаємо, 22-го квітня десятьох учасників бойових дій нагородило оперативне командування “Захід” на Косівщині. Серед тих, хто отримав відзнаку, — 90-річний хорунжий Української повстанської армії Петро Підлетейчук.