Народний лікар Галичини

Мар’ян Панчишин – український лікар, вчений, педагог, громадський діяч, без перебільшення один із найвидатніших галицьких українців першої половини XX ст.

Про це пише щоденна онлайн-газета Голос ІФ .

Мар’ян Іванович Панчишин народився 6 вересня 1882 року в родині львівського візника. Народившись у незаможній родині, Мар’ян завдяки своїм здібностям, отримав змогу навчатися безплатно, а саме коштом заможних львівських міщан: тоді у Львові вже діяла добре відпрацьована система ґрантів приватних фундацій для незаможної молоді. Після закінчення гімназії Мар’ян Панчишин вступає на медичний факультет Львівського університету, де навчався у 1903-1909 роках. Там знову доля всміхається йому – протягом шести років навчання він отримує стипендію єпископа Самуеля Гловінського. Крім того, отримує фінансову підтримку фонду Кароля Суботи.

Після закінчення університету Мар’ян Панчишин отримав диплом доктора медицини й дістав посаду асистента кафедри анатомії, якою керував професор Генрик Кадий, засновник Львівської анатомічної школи. Одночасно з працею на кафедрі анатомії Мар’яна призначають керівником першого рентгенологічного відділення клініки. Молодий лікар невпинно розширює, поглиблює свої знання. Він цікавитися внутрішніми захворюваннями, стає волонтером у професора Антонія Глюзінського. З 1912 року Панчишин  – асистент клініки внутрішніх хвороб, секретар Львівського лікарського товариства.

З початком Першої світової війни Мар’яна Панчишина мобілізують до армії, у чині капітана він керує мобільним протиепідемічним шпиталем. З проголошенням в 1918 році Західно – Української Народної Республіки Панчишин повертається до Львова. За відмову присягнути польському урядові Мар’яна Панчишина звільняють з університету.

Під час вуличних боїв за Львів Панчишин очолив групу громадської медичної опіки, налагоджує медичне обслуговування української армії, створює перев’язочні пункти, де надає допомогу пораненим українським солдатам. У ці тривожні дні Мар’ян Панчишин знайомиться з Ольгою Кривокульською, яка під час війни була санітарним підхорунжим Української Галицької Армії. Незабаром вона стане вірною супутницею його життя, помічницею в медичних справах та матір’ю двох його синів – Мар’яна і Юрка.

В 1919 році він відкриває свій приватний медичний кабінет, який швидко переріс у приватну клініку, до якої масово їхали звідусіль люди, іноді й за сотні кілометрів. Для багатьох лікар Панчишин був останньою надією на порятунок. Часто під його віллою стояли довжелезні черги із возів, автомобілів та людей, десятки хворих із клунками та дітьми ночували біля брами. Його надзвичайна популярність зумовлювалася як тим, що він неодноразово витягував людей з того світу, так і тим, що доктор не відмовляв у прийомі навіть тоді, коли особа не мала змоги оплатити своє лікування. Він міг запропонувати ліжко в своєму домі та ще й позичити грошей на залізничний квиток. Цього ж року Мар’ян Панчишин вступає до Українського лікарського товариства та Наукового товариства імені Тараса Шевченка.

У 1924—1925 роках Панчишин очолює Український таємний університет. Університет мав три факультети: філософський, юридичний, медичний. Університетські заняття проводилися у різних приміщеннях: в Академічному домі, у школах імені князя Данила та василіянок, у комплексі святого Юра, в товаристві “Просвіта”. Після ліквідації університету Панчишин зосередився на роботі у своїй приватній клініці. Серед його постійних пацієнтів було чимало відомих львівських міщан, зокрема і Митрополит Андрей Шептицький.  У 1924 році Панчишина обирають головою лікарської комісії Наукового товариства імені Шевченка.

27 січня 1929 року Мар’ян Панчишин засновує Українське гігієнічне товариство та влаштовує виїзди по містах і селах, де проводить серед населення профілактичні бесіди. Розуміючи, що індивідуальними зустрічами ситуації не зарадити, Мар’ян Панчишин розпочинає випуск спеціалізованих журналів: “Здоров’я”, “Лікарський вісник”, “Народне здоров’я”. У них він опублікував біля сорока наукових праць з найбільш актуальних проблем того часу, які стосувалися основ харчування, шкідливого впливу алкоголю на здоров’я людини, професійної гігієни, профілактики онкологічних захворювань, шлунково-кишкових розладів, туберкульозу у дітей та дорослих, організації протитуберкульозних диспансерів. Від 1937 року Панчишин провідний ординатор відділу внутрішніх хвороб «Народної лічниці». При чому відділ він обладнав власним коштом.

У 1939 р. Мар’ян Панчишин депутат Народних Зборів Західної України. У жовтні цього ж  року Панчишина призначають завідувачем обласного відділення охорони здоров’я та обирають головою професійної Спілки лікарів області, оскільки він був одним із найвідоміших лікарів Галичини. У лютому 1940 року медичний факультет університету було реорганізовано у Львівський державний медичний інститут, і Панчишин стає завідувачем кафедри шпитальної терапії та радником першого ректора інституту О.Макарченка. Незабаром йому присвоюють ступінь радянського доктора медичних наук і звання професора (без захисту дисертації, що було нечуваним!).

Професор Мар’ян Панчишин у складі делегації представників Галичини зустрічався у Кремлі зі Сталіним. Невдовзі його обирають депутатом Верховної Ради УРСР та Верховної Ради СРСР. В цей час він використовує своє становище для порятунку багатьох родин від репресій.

У період німецької окупації Мар’ян Панчишин намагається відновити медичний факультет Львівського університету, організовує «державні природничо – медичні фахові курси». Доктор Панчишин був чи не єдиний, хто мав дозвіл пересуватися по місту в комендантську годину. На автомобілі “Мерседес” він вдень і вночі поспішав на допомогу хворим.

Поступово в окупованому німцями Львові росте рух опору – як український, так і польський. На жаль поляки мстяться не німцям, а українцям за їхнє, хоч і коротке, національне відродження. Так гинуть лікарі Олександр Подольський і Андрій Ластовецький, друзі Панчишина, а він починає отримувати анонімні дзвінки та погрози. Щоб врятуватися, Мар’ян Панчишин ховається у митрополичих палатах на Святоюрській горі. Проте постійне нервове навантаження позначається на його здоров’ї.

9 жовтня 1943 року доктор Панчишин помирає від інфаркту міокарду.

Похорон народного лікаря Мар’яна Панчишина відбувся 13 жовтня 1943 року. Його домовину супроводжувало кілька тисяч людей. Панахиду відправили чотири єпископи та десятки священників. Поховання відбулося на Личаківському цвинтарі у Львові.

Автор (рерайтер) Богдан Венник

Не забудьте підписатися на наш YouTube канал Голос ІФ, дізнавайтеся актуальні новини м.Івано-Франківська та області першими! 

Підтримати Голос ІФ: ПриватБанк 4246 0010 0028 2636.