“З “Жигулів” пересісти на “Мерседес”. Як українці у Великій Британії опановують танки Challenger 2 та вчаться штурмувати (відео+фото)
“Вибачте, а не підкажете, нас справді везуть у Британію?”, – запитує журналіста УП один із українських військових на аеродромі N у Польщі, звідки за кілька годин бійці ЗСУ полетять у Велику Британію.
Про це інформує щоденна онлайн-газета Голос ІФ з посиланням на Українську правду.
Це запитання максимально точно характеризує настрої бійців, яких відібрали для навчання у Сполученому Королівстві. Не те, щоб вони були в повному невіданні. Однак навіть після надання згоди та попередження про кінцевий пункт їхнього відрядження, багато хто все ще не вірив, що вони отримають шанс на підготовку за кордоном.
Кваліфікована підготовка військовослужбовців до бойової роботи – одна з нагальних потреб армії від початку повномасштабного вторгнення Росії.
А якщо враховувати, що в ЗСУ надходять західні озброєння ледь не усіх типів (хотілося б ще й винищувачі, звісно), то необхідність у навчанні українців іноземними спеціалістами стає не просто бажаною, а обов’язковою.
З весни минулого року близько 10 тисяч українців пройшли навчання в Сполученому Королівстві. У 2023 році Лондон поставив ще більш масштабне завдання – підготувати понад 20 тисяч українських військовослужбовців.
Велика Британія першою з усіх західних партнерів вирішила передати Україні свої важкі танки Challenger 2 та постійно надсилає інше озброєння. Тому така величезна кількість бійців, які мають пройти додаткову підготовку, видається виправданою.
Саме навчання українців у Сполученому Королівстві викликає неабиякий інтерес.
Лише впродовж минулого тижня місця навчання українців відвідали верховний головнокомандувач Збройних сил Його Величності (вони ж Британські Збройні сили) король Чарльз ІІІ та міністр оборони Великої Британії Бен Воллес.
“Українська правда” також побувала на британських полігонах, де подивилася, як українці опановують легендарні Challenger 2, самохідні артилерійські установки AS-90, та спостерігала за тим, як навчають піхотинців.
У своєрідному транзитному хабі, через який українських військових направляють на навчання, УП побачила як нещодавно мобілізованих, так і тих, хто вже брав участь у бойових діях.
“Нас місяць поганяли на полігоні, а потім запитали, чи не хоче хтось продовжити навчання за кордоном. Ясно, що охочих була купа, але, як нам сказали, обирали за результатами попередньої підготовки. Хоча тут є й люди, яких взагалі взяли ледь не через кілька днів після військкомата. Як то все має триматись купи, поки не розумію”, – розповів УП новопризначений командир взводу однієї з десантних бригад, який разом з побратимами очікував на прибуття літака.
Навколо нього інші чоловіки шумно спілкуються між собою на перекурі та обговорюють майбутній політ.
“Ей, нумо зібрались! Що це за бардак? Всі недопалки викидайте до смітника. Не будьте невдячними до господарів, майте повагу. Не забувайте, що ми з України! І саме по вам будуть судити про українців. Ви ж зараз найпопулярніша армія у світі”, – гучномовить один із командирів групи у кілька сотень бійців.
Такий епітет, здається, лестить чоловікам, хоча після тривалої подорожі з України більшість бійців виглядають дуже втомленими і в цю мить навряд схожі на майбутніх “командос”.
“Треба спочатку забути, що знав, а потім опановувати їхню техніку”
Уже на наступний день на одному з полігонів на півдні Англії УП випадає можливість спостерігати за зовсім іншими бійцями, які вже тиждень перебували у Великій Британії. Зосередженими, готовими до всотування інформації та із вогником зацікавленості в очах.
Ще сім днів тому ці чоловіки нічим не відрізнялись від своїх колег, яких ми зустріли на польському аеродромі. Їх змінило тепле ставлення сторони, що приймає, цікавість до опанування західної техніки та бажання якомога більше отримати від навчання.
На цьому полігоні готують артилеристів.
Біля кожного з українських екіпажів присутні кілька британських інструкторів. Вони щось підказують, розповідають про особливості роботи з технікою та перевіряють, чи українці правильно розуміють, що від них хочуть.
Щоб розуміння було легшим, за екіпажем закріплені перекладачі. Переважно цю роль виконують українки та українці, які свого часу були вимушені втікати від війни.
Навчання проходить на британських самохідних артилерійських установках AS-90. Близько 30 таких САУ Велика Британія пообіцяла передати ЗСУ після того, як українці їх опанують.
Термін навчання – від кількох тижнів. Екіпажі поділяють на дві групи: одні опановують техніку в польових умовах, інші – на симуляторах. Потім міняються.
“Ви тут, щоб побачити українських солдатів, які навчаються, як найкраще використовувати цю техніку, – розповідає один із британських інструкторів, підполковник Боттерілл. – Найбільше, що впадає в око, що у бійців точно є мотивація, і вони сприймають всю інформацію надзвичайно добре”.
Він додає, що більшість помилок, яких припускаються українці, майже завжди пов’язана з їхнім бажанням діяти якомога швидше.
“Під час завдань, які ми мали сьогодні вранці, вони прагнули якомога скоріше натиснути кнопку, щоб пришвидшити процес. І інколи це буває аж занадто швидко”, – посміхаючись, ділиться враженнями підполковник Боттерілл.
“Але ми лише на середині курсу і ще багато чого треба буде навчитися. Вони завжди хочуть бути першими у взаємодії. Якщо говорити про оцінки, то на даний момент у нас тверді 8,5 з 10. Але завжди є місце для вдосконалення”, – додає він.
Підполковник підкреслює, що британці не тільки навчають українців, а й самі навчаються.
З цим погоджується і командир групи артилеристів Сергій, який стежить за тим, як його підлеглі працюють на західних САУ.
“Британці теж постійно ставлять запитання. Їх, наприклад, цікавить думка людей, які мають досвід бойових дій. Насправді вони дуже потужні фахівці та враховують усе, що їм говорять і про що їх запитують. Якщо раптом на якесь запитання не можуть відповісти зараз, то потім збираються ввечері й обговорюють між собою, і вже вранці надають відповідь”, – розповідає Сергій.
Поки ми спілкуємося з командиром та інструкторами, екіпажі виводять САУ на позиції. Сьогоднішнє завдання – швидке відпрацювання по ворожих позиціях зі схованок.
Коли щось йде не за планом, британці завжди підходять і терпляче пояснюють, що зроблено не так, і що варто змінити.
“Половина з військового складу, які зараз готуються, вже мали досвід бойових дій. Але тут треба спочатку забути, що ми знали, а потім вивчати їхню техніку”, – пояснює Сергій.
Різницю з радянською технікою, яку звикли використовувати у ЗСУ, відчувають і українські бійці.
“Відрізняється наче не дуже, але все ж їхня техніка значно складніше. Я служив на 2С3 (“Акація” – УП). У ній немає особистого наведення гармати. Тут же (у AS-90 – УП) багато автоматики, більша комп’ютеризація. Це приблизно як сісти з “Жигулів” на “Мерседес”. Наче керування теж, але тут набагато зручніше”, – розповідає боєць з позивним “Ватсон”, командир взводу, який сьогодні тренується на полігоні.
“Ватсон” із Сум, мобілізувався у грудні 2022-го. На початку війни був за кордоном, проте повернувся додому. Коли отримав повістку, прийшов у військкомат, але з першого разу не взяли, оскільки визнали обмежено придатним.
“Я двічі приходив у військкомат і казав: “Хлопці, якщо нагода буде мене забрати, будь ласка, я не ховаюсь, ось вам мій номер телефону. Ну от перед Новим роком таки взяли. Все ж таки 30 років тому навчався в артилерії. Позабулось, але згадую”, – каже Ватсон.
З полігону заїжджаємо в павільйон із симуляторами. Британські інструктори сидять біля комп’ютерів і ставлять завдання українським екіпажам.
Наші бійці працюють на великих тренажерах, які не просто повністю копіюють всі елементи, що є всередині бойової САУ, а навіть імітують вібрації машини під час їзди та стрільби. Зарядники підносять реальні снаряди, наводчики задають координати і завдають ударів по заданих цілях.
Весь процес відображається на моніторах, за якими сидять британці. У разі необхідності коригують роботу.
“Якби свого часу ми мали хоча б щось подібне, а не вчились виключно на полігонах, то результати були б значно кращі”, – констатує командир артилеристів Сергій.
Танк, звісно, є танк, але цей значно комфортніший
Наступна наша зупинка – полігон, де українські танкісти опановують Challenger 2. Саме цей тренувальний центр за день до нас відвідав міністр оборони Великої Британії Бен Воллес.
Перші фото з його візиту дещо насторожували журналістів, оскільки на них він сидів у машинах, які обивателю ніяк не нагадують ті танки, які всі бачили в інтернеті.
Однак на полігоні роз’яснили, що механіки-водії спершу навчаються на тренувальній машині, яка повністю повторює конструкцію танка і його вагу. Єдина відмінність – відсутність башти.
Біля одного з таких тренувальних танків скупчилася юрба українських бійців. Вони по-хазяйськи готують машину до роботи – перевіряють рівень мастила, розкручують гусені та щось активно підрихтовують за допомогою молотків.
“Перевіряємо рівень масла, чи всі рідини в нормі. Це ж як у звичайній машині, типу “Роллс-Ройс” перед весіллям, тільки ще й танк”, – сміється один із бійців на прохання пояснити, чим вони займаються.
“Керування з гарматою і без неї особливо нічим не відрізняється. Так що це той самий танк, тільки без башти, яка кружляє”, – заспокоює журналістів механік-водій із позивним “Гуль”.
Утім, поруч із тренувальним на стоянці припаркований і бойовий Challenger, тож журналістам все ж таки поталанило його побачити і навіть залізти на нього.
До опанування Challenger 2 Гуль п’ять років воював в ООС на радянському Т-80.
“Я б не сказав, що “органи” керування сильно відрізняються. Танк є танк, два ричаги… Ну, тут ручнік є, – сміється Гуль. – Якщо серйозно, він дуже комфортний, і тут все значно краще. І в цьому є й плюс, і мінус. Всередині там класно і компактно. Для мене нове, що по-бойовому треба їхати лежачи. Відчуваєш таку розслабленість, що можна заснути”.
За його словами, перед тим, як почати практичні завдання, бійці проходили заняття з теорії.
“Вся інформація дуже розжована. Не знаю, ким треба бути, щоб її не зрозуміти”, – характеризує Гуль підхід британських інструкторів.
Після спілкування з бійцями настав час демонстраційних виїздів на танкодромі. Разом із тренувальними “Челленджерами” на цьому ж полігоні українці обкатують бронетранспортери FV432 “Bulldog” та вже знайомі AS-90.
У переддень візиту над полігоном пройшов типовий британський дощ, тож поле перетворилося на суцільну в’язку багнюку.
В дечому погода та ландшафт там нагадували Київщину чи північну Слобожанщину навесні. Наче під замовлення для скептиків, які постійно сумніваються, чи зможуть важкі Challenger 2 працювати на українських ґрунтах.
“Раніше ми багато разів працювали на м’якому ґрунті, тож не думаю, що це буде особливою проблемою. Йдеться про розуміння ґрунту та використання можливостей танка. Ми багато разів діяли в країнах, де ґрунт дуже м’який, і нам вдавалося діяти досить добре, – заспокоює британський інструктор сержант Маклохлан.
Однак керування це ще не все.
Екіпаж танка складається з чотирьох осіб: командира, навідника, зарядника і механіка-водія. Так само як і з САУ, британці використовують танкові симулятори. На них кожен член екіпажу відпрацьовує ті функції, які має виконувати під час бою.
“Британці водночас і лояльно підходять, і ганяють нас”
Опанування техніки важливе, але й загальновійськова підготовка не залишається без уваги. Українці в Британії також навчаються тактики боїв у міській забудові та сільській місцевості.
На одному з полігонів навіть збудували штучне містечко, щоб у близьких до реальних умовах відпрацьовувати штурми та зачистки будівель. Саме містечко зводилося ще під час боротьби з ІРА. Нині тут навчають українців.
Штучний населений пункт зустрічає невеличкою вивіскою українською, на якій написано “Ласкаво просимо до пекла”.
Під прискіпливим наглядом британських, канадських та литовських військових бійці ЗСУ відпрацьовують злагодженість дій при роботі в місті.
“Тут усе дуже реалістично: гранати, вибухи, постріли, команди командирів. Я тут багато дізнався, як працювати в місті, що саме робити, куди не лізти, а куди йти”, – розповідає боєць із позивним “Гуф” із Кропивницького.
Він тривалий час жив за кордоном, намагався потрапити у Французький іноземний легіон, але коли почалась війна, пішов в українську армію добровольцем і підписав контракт із ЗСУ.
Поки спілкуємось із Гуфом, навколо відбувається умовний штурм будівлі та зачистка поверхів.
Впадає в око, що забудова переважно двоповерхова, а не багатоповерхова, як в Україні.
“Так, ми знаємо, що в Україні багатоповерхові будинки, але це не проблема. В принципі, по поверхах працюють приблизно за однаковим алгоритмом. Якщо в будівлі значно більше поверхів, необхідно задіяти більше підрозділів”, – пояснює керівник британських інструкторів майор Мідлтон.
Після роботи в міській забудові бійців відправляють отримувати досвід окопних боїв, у шанцях.
На спеціально підготовлених майданчиках українці разом із британськими інструкторами відпрацьовують оборону своїх і штурм ворожих позицій.
Нас просять вдягнути беруші, без яких на тренувальний полігон заходити заборонено. Дуже гучно від вибухів.
На полі відбувається максимальна імітація бою: безпілотники, робота артилерії та поранені, роль яких виконують ветерани британської армії, які отримали ті чи інші поранення в реальних бойових діях.
Про все, що відбуватиметься, українських бійців не попереджають, тож усе, що коїться навколо, для них також є несподіваним.
“Вони намагаються і лояльно підійти, і ганяти нас, тому що це нам потрібно. Оборона окопів, відбиття атаки, поранені, евакуація поранених. Це все нам дуже допоможе в реальній війні”, – розповідає Володимир із Херсона.
Він вісім із половиною місяців провів в окупації й одразу після звільнення міста вступив до лав ЗСУ.
“У мобілізації мені відмовили, тому я підписав контракт”, – розказує Володимир.
За його словами, за інших обставин він сприймав би поїздку до Британії як пригоду. Однак зараз, після цілого дня під холоднющим англійським вітром на будь-що навколо не залишається сил.
“Ми ж не на екскурсію сюди приїхали”, – підкреслює херсонець.
*****
Повертаємося з Великої Британії також разом із українськими військовими. Вони вже закінчили свою підготовку.
Згадується перше враження в Польщі. В думках виринають обличчя наших бійців, яких там зустріли, та питання: “Цікаво, якими вони повернуться в Україну?”.
За мить озираєшся і розумієш, що відповідь навколо тебе: такі ж самі українські військові, які летять з навчання. Тільки очі інакші – більш упевнені. І вогонь у них нікуди не зникає.
Євген Будерацький, УП
Якщо ви вперше зайшли на YouTube канал Голос ІФ не забудьте підписатися щоб знати першими найгарячіші новини Івано-Франківська та області, про які вам не розповідають інші ЗМІ!
Підтримати Голос ІФ: ПриватБанк 4246 0010 0028 2636