Взяла паспорт і пішла до військкомату, – історія захисниці Маріанни Удод-Зомчак із Калуша (фото)
Триває 620 доба широкомасштабної збройної агресії російської федерації проти України.
Про це інформує щоденна онлайн-газета Голос ІФ з посиланням на Суспільне.
Противник продовжує ігнорувати закони та звичаї ведення війни, використовує тактику терору, завдає ракетних та авіаційних ударів.
Тисячі чоловіків та жінок стали на захист країни. Так, своєю історією та бойовим досвідом у сюжеті “Суспільного” поділилася молодша сержантка 102 бригади Маріанна Удод-Зомчак.
Жінка родом із Калуша.
“З військовою справою раніше я не була пов’язана, навіть ніколи не думала про це. Я працювала з паперами митним брокером. Коли почалася війна – мене попросили допомогти з документами, зокрема організувати процес отримання волонтерської допомоги з-за кордону.І вже потім якось само по собі визріло це рішення, що я можу не лише допомогти волонтерством, але й прийняти присягу і вступити до лав ТРО.
Тоді я не спала дві ночі, бо не знала, як сказати різним. Потім взяла паспорт і пішла до військкомату”, – ділиться жінка.
Маріанна розповідає, що прийнявши присягу, розуміла, що шляху назад немає.
“Я розуміла, що тепер так буде доти, поки ми не звільнимо свою землю, і що тепер моє життя мені не належить. Чоловік зі мною не розмовляв два місяці. Але це було моє рішення, я з ним не порадилася. Я сказала синові, а він відповів мені: “Мамо, я б здивувався, якби тебе там не було”. Він звик, що я завжди у вирі подій. Він мене обняв і зрозумів.Фінансисти у нас спершу не виїжджали у зону бойових дій, але потім постала така потреба, і в липня минулого року я виїхала на фронт”, – додає військовослужбовиця.
Захисниця також каже, що на сході України ніколи раніше не була, хоч і любить подорожувати та відвідала 16 країн.
“На сході нашої країни я була вражена від прекрасного рельєфу: безкраї поля, жовті соняшники, блакить. Не думала, що тут так гарно. Але коли я вперше сюди приїхала – тут було гучно, на горизонті побачила дим. Тоді мене це насторожило, але прийшла відповідальність і усвідомлення того, де я є”, – пояснює калушанка.
З перших місяців війни брат Маріанни також пішов служити до війська. Тоді, каже жінка, не вистачало бронежилетів, тепловізорів та дронів. Жінка допомагала йому з усім необхідним та відправляла на передову.
“Відповідно мій позивний Волонтерка. Він приїхав на війну вже зі мною і з’явився сам по собі. Приїхавши сюди, я продовжувала волонтерити, бо мало того, що тут військовим потрібна була допомога, але тут ще й залишилися діти”, – розповідає захисниця.
