Грузії передбачають революцію: як у Тбілісі готуються до вирішальних виборів

“На жаль, у лідерів ЄС не залишалося вибору. Місяць за місяцем ми надсилали дуже чіткі сигнали про те, що ухвалення закону “Про прозорість іноземного впливу” матиме наслідки. Закон було ухвалено.

Про це інформує щоденна онлайн-газета Голос ІФ з посиланням на Європейську правду.

Тепер, на жаль, настав час наслідків”, – така заява посла ЄС у Грузії Павла Герчинського несподівано стала сенсацією.

Несподівано – адже про невідповідність закону “про іноагентів” у ЄС попереджали грузинську владу вже давно. Всіма каналами – і дипломатичними, і публічними – йшли сигнали, що схвалення закону, списаного з російського законодавства, створить дуже серйозні проблеми на шляху Грузії до ЄС (а разом із тим – і до НАТО).

Усі ці сигнали старанно ігнорували у Тбілісі – грузинська влада раз за разом запевняла, що критику закону поширюють союзники екс-президента Міхеїла Саакашвілі, тоді як насправді Грузія була і залишається відмінницею євроінтеграції.

Тепер ігнорувати реальність офіційному Тбілісі стане набагато складніше.

Зокрема, посол ЄС напряму заявив, що “лідери Євросоюзу вирішили заморозити процес вступу (Грузії до ЄС. – Ред.)”.

“Що стосується Грузії, то досі незрозуміло, чи стане вона частиною наступної великої хвилі розширення ЄС. Я щиро сподіваюся, що так і буде, і після жовтневих виборів ми відновимо нашу роботу і зуміємо досягти того, щоб Грузія стала частиною подальшого розширення ЄС”, – додає дипломат.

Ця заява стала справжнім шоком для партії влади “Грузинська мрія”. Особливо зважаючи на те, що заява була підкріплена першими реальними санкціями, оголошеними і Євросоюзом, і Сполученими Штатами.

Відносини у фазі переосмислення

Досі проти грузинської влади були запроваджені санкції лише з боку Сполучених Штатів. Та й те, були введені заборони на відвідання США проти кількох десятків грузинських депутатів та урядовців – крок, який складно назвати потужним.

Тепер настав час для реальних обмежень. І насамперед вони були введені проти безпекового сектора Грузії.

У Єврокомісії оголосили про заморозку 30 мільйонів євро, виділених на підтримку Сил оборони Грузії у рамках Європейського фонду миру (EPF). Як згодом уточнив посол Герчинський, буде скорочено й іншу пряму допомогу, що ЄС раніше напряму направляв грузинському уряду.

Натомість ці кошти будуть перенаправлені на підтримку громадянського суспільства та ЗМІ. Схоже, саме останнє особливо обурило грузинських урядовців.

“Якщо ці 30 мільйонів євро вилучать з військової програми і передадуть тому сектору, який не хоче прозоро витрачати їх, то, думаю, що це насамперед завдасть шкоди авторитету ЄС”,– стверджує спікер грузинського парламенту Шалва Папуашвілі.

А трохи раніше, 5 липня, Департамент оборони США розповсюдив заяву про відкладення на “невизначений термін” спільних навчань із Грузією Noble Partner – причому причиною такого кроку було названо перегляд відносин з Тбілісі.

“Це, звичайно, сумно, але в цьому немає нічого незрозумілого. Ми вже говорили про це, і держсекретар чітко заявив, що двосторонні відносини переглядаються. В цьому контексті ці навчання були скасовані через публічні заяви певних осіб, зокрема членів партії влади”, – уточнює посол США у Грузії Робін Данніган.

Для грузинської влади проблемою стали не стільки самі обмеження – навряд чи вони були сюрпризом, – скільки заяви західних дипломатів, які напряму пов’язують ці дії з де-факто відмовою від курсу на євроінтеграцію та зближення з РФ.

Це стає особливо небезпечним через наближення парламентських виборів, які мають пройти 26 жовтня.

Такі заяви спростовують риторику грузинської влади, мовляв, про відмову Тбілісі від західного курсу не йдеться, а критичні заяви лунають лише від окремих західних політиків, які “є друзями Саакашвілі, а не Грузії”.

А зважаючи на те, що курс на вступ до НАТО та ЄС є домінуючим у грузинському суспільстві, такі заяви можуть мати вкрай погані для чинної влади електоральні наслідки.

Втім, змінювати стратегію у “Грузинській мрії” не збираються. Там запевняють, що всі ці обмеження мають насамперед передвиборчий характер, а тому після виборів у жовтні і ЄС, і США все одно доведеться сідати за стіл переговорів із грузинською владою.

“Грузія стане частиною великої хвилі розширення. На жаль, зараз великої хвилі розширення не передбачається, але коли ця хвиля стане реальною – Грузія обов’язково стане її частиною… Я сподіваюся, що всі з часом це зрозуміють і зможуть уникнути цих пристрастей і емоцій і мислити прагматично…. Тож нічого страшного, ми на якийсь час зупинимося і продовжимо з наступного року”, – переконує депутат від “Мрії” Бека Давітуліані.

Ця заява показує, що публічно оголосити про зміну зовнішнього курсу грузинська влада не може – принаймні, до виборів.

Але одночасно підтримувати ілюзію збереження прозахідного курсу навіть серед своїх найвідданіших прихильників стає все складніше.

Рівняння на жовтень

До парламентських виборів у Грузії залишилося трохи більше ніж три місяці – і виборча кампанія вже стартувала.

Ці вибори пройдуть за іншими правилами, аніж попередні. Вперше вони відбуватимуться винятково за пропорційною системою, без мажоритарних округів. Ці зміни збільшують шанси опозиції на успіх, адже на попередніх виборах, у 2020 році, “Грузинська мрія” не отримала 50% за пропорційною системою та отримала більшість лише завдяки депутатам-мажоритарникам.

Однак інша зміна грає проти опозиції. На попередніх виборах було встановлено дуже низький прохідний бар’єр – на рівні лише 1%. Це дозволило пройти до парламенту низці опозиційних партій, які раніше не могли його подолати.

Втім, цього разу бар’єр знову становить 5% – за таких розкладів з усіх опозиційних сил гарантувати проходження до парламенту може лише партія експрезидента Саакашвілі “Єдиний національний рух” (ЄНР).

А відповідно, грузинській опозиції для перемоги потрібно знайти найкращий формат об’єднання.

Соціологічні опитування, замовлені опозиційними партіями, свідчать, що найбільш вдалим сценарієм буде похід на вибори трьома-чотирма колонами, кожна з яких гарантовано долає виборчий бар’єр.

В опозиції стверджують, що така стратегія може принести опозиції сумарно близько 55%, чого буде неможливо отримати ані походом на вибори поодинці (адже багато хто не подолає виборчий бар’єр), ані при створенні одного спільного опозиційного блоку.

Таким чином більшість опозиційних сил відповіла експрезиденту, який пропонував йти саме єдиним списком і для цього був готовий піти на чималі поступки: обмежити частку мандатів, що тримає ЄНР, на рівні 20% (що явно менше реального співвідношення рейтингів цієї партії та інших опозиційних сил), а головне – при створенні опозиційного уряду ЄНР не претендуватиме на керівництво силовими структурами.

Річ у тім, що партія Саакашвілі, попри популярність, все одно залишається занадто токсичною для чималої частини виборців. Тож єдиний опозиційний блок, про який часто говорили у ЄНР, може призвести до того, що частина опозиційно налаштованих виборців просто не підуть на дільниці.

Тож наразі єдиною опозиційною партією, що погодилася на спільний блок із ЄНР, стала “Стратегія Агмашенебелі” – однак це було анонсовано ще минулого року. Лідер “Стратегії” Георгій Вашадзе покинув ЄНР у 2016 році, а за часів правління Саакашвілі був автором реформи надання державних сервісів за принципом “єдиного вікна”.

Так само непопулярною є ідея створення блоку за участю партії “За Грузію” колишнього прем’єра Георгія Гахарії. Це єдина політична сила, заснована політиками, що були у “Грузинській мрії”, але покинули партію влади.

Тож в опозиції побоюються, що ця партія може за необхідності стати коаліційним партнером “Грузинської мрії”.

Серед інших опозиційних сил процес блокування вже розпочався.

Про спільну учать у виборах оголосили три невеликі опозиційні партії: “Ахалі”, “Гірчі – більше свободи” та “Дроа”. Попри очікування, поза цим об’єднанням опинилася партія “Лело”.

Очевидно, що процеси об’єднання ще триватимуть – адже в опозиції розуміють, що нинішні вибори можуть стати останнім шансом безкровно зупинити проросійський дрейф країни.

“Подарунки” від РФ

Що зможе цьому протиставити “Грузинська мрія”?

Наразі видається, що у партії влади, як і раніше, збираються робити ставку на передвиборчий підкуп, використовуючи для цього приватний фонд олігарха та фактичного лідера країни Бідзіни Іванішвілі. Зокрема, з цього фонду було виплачено рекордні призові кошти футбольній збірній Грузії – тепер її успіх намагається “приватизувати” партія влади.

Втім, побоюються в опозиції, напередодні виборів грузинська влада може отримати якийсь важливий “подарунок” з РФ. Ним може стати повне скасування віз для громадян Грузії – наразі вони діють лише для поїздок до 90 днів, що не дозволяє влаштовуватися на роботу.

Про можливість такого кроку вже заявили у Кремлі, проте сумнівно, що це вплине на вибір значної кількості грузинських виборців.

Набагато небезпечнішими можуть стати кроки Кремля, що будуть подаватися грузинською владою як готовність РФ повернути Тбілісі контроль над анексованими Абхазією та Південною Осетією.

За таких обставин у “Грузинській мрії” сподіваються виграти вибори без значних порушень, а потім якось домовитися із Заходом про визнання цих виборів в обмін на можливе скасування чи пом’якшення суперечливих законів та навіть амністії політв’язнів (не виключено, що навіть Саакашвілі).

До речі, у партії влади вже оголосили про плани провести у країні широку амністію.

Втім, у цій схемі є одне слабке місце. У РФ дійсно готові допомагати нинішній грузинській владі перемогти на виборах.

Проте у Кремлі не зацікавлені навіть у мінімальному покращенні відносин офіційного Тбілісі із Заходом.

У цьому контексті дуже важливою стає заява Служби зовнішньої розвідки РФ про підготовку у Грузії чергової “кольорової революції”.

“В американській адміністрації розроблена кампанія з дискредитації правлячої партії “Грузинська мрія”, – стверджують російські розвідники.

І ця заява показує, якою насправді є російська стратегія щодо Грузії. У Москві сподіваються, що вибори завершаться масштабними протестами, після придушення яких навіть мінімальне відновлення стосунків грузинської влади та Заходу буде неможливе.

І дуже схоже, що у РФ готові активно працювати над втіленням саме такого сценарію.

Автор: Юрій Панченко,

редактор “Європейської правди”