“Трембіта оживляє дух людини”. Як гуцульський майстер Василь Грималюк продовжує батькову справу (відео+фото)
Майстер трембіт і рогів з гуцульського села Шепіт Василь Грималюк створює музичні інструменти вже майже пів століття, продовжуючи справу свого батька Петра Грималюка.
Про це інформує щоденна – онлайн газета Голос ІФ з посиланням на Суспільне.
Перед смертю він поділився з Василем таємною технологією, якої слід дотримуватися, щоб отримати ідеальне звучання. Нині замовлення до майстра надходять не лише з України, а й з Канади, США і деяких африканських країн.
Суспільне навідалося до невеличкої майстерні Василя Грималюка у високогір’ї, щоб розповісти й показати, де і як народжується музика Українських Карпат.
— Коли ви почали створювати трембіти?
— Почалося все у дитинстві. Батько працював над трембітами, рогами. Він мав хист до музики. У 14 років тато вже і ці інструменти робив, і на скрипці професійно грав на весіллях, до коляди ходив.
Батько хотів щось придумати таке, як зараз телефон, щоб сповіщати, сигнали подавати. Більшість зацікавилася: і той почав просити, щоб зробити, і той. Потім почали використовувати для коляди, згодом музиканти зацікавилися, уже й похорони почали грати. На полонини виходили: ватаг чи депутат сповіщав, що треба кликати худобу до стайні. Ну й у воєнні часи вона стала дуже популярна — могли вже якось подати сигнали одні одним.
Але так було, що деколи тато не міг працювати, втомлювався, і хотілося допомогти йому. Коли трохи підріс, захотілося й самому спробувати, зробити людям добро.
— Скільки років уже виготовляєте музичні інструменти?
— Приблизно 50 років. Були такі часи, що не було й тижня, аби не майстрував.
— З якого дерева потрібно майструвати трембіту?
— Тільки з тієї смереки, в яку вдарила блискавка. Блискавка так прозвучує деревину, що голоснішого, дзвінкішого дерева не може вже бути. Для музичного інструменту деревини треба найдзвінкішої.
— Які основні правила створення трембіти?
— Основним елементом є добра заготовка деревини. Я стукаю сокирою і слухаю: стовбур дає звук дзвінкий чи глухий. І — на око: щоб не було крутості. Літа [річні кільця] мають бути прямі.
На всю довжину деревину розколює блискавка. Я ставлю, щоб воно вистоялося певний час. Як у нас раніше говорили: треба з великої тріски спочатку обробити, а тоді вже вдосконалювати до готовності.
— Скільки часу має вистоюватися деревина?
— У мене заготовки, буває, що понад 10 років вистоюються. Потрібне затінене місце і щоб добре провітрювалося. І я не переживаю ніколи, коли починаю роботу з тією заготовкою, що воно потім комусь почне кривити чи скрутиться, чи тріщини якісь дасть. У мене є трембіти, що дали на реставрацію. Одній — понад 100 років, вона — ще татової роботи. Просто правильно зберігалася.
Заготівля кори — також основне, бо кора будь-коли не знімається. Влітку є такий проміжок часу — два-три тижні, в які кора нормально підходить до цієї роботи.
— Як ви працюєте із заготовкою далі?
— На заготовці витесую грані. Для цього використовую вісний ніж. Потім на верстаті рубанками вирівнюю, щоб не було горбочків. Коли грані виведені і є потрібна товщина, вибираю середину, шліфую. Якщо середина точно вибрана, то трембіта буде грати добре. Але все — ручна робота, тут нема як придумати якусь фрезу чи на верстаті робити. Якщо на станку, вона не буде мати того звуку, як та, що вручну зроблена.
Потім наношу клей, обмотую корою і покриваю спеціальним лаком, щоб деревина не намокала.
— Ви створюєте трембіти тільки одного виду?
— Професійні трембіти у мене — стандарт. Може горловина бути більша чи менша — це залежить від музиканта: наскільки потужний хоче видати звук. А довжину стараюся робити стандартну — три метри. Буде довша чи коротша — зміниться звук.
Скрізь мене знають, хто цим цікавиться. В мене були люди й з Чикаго, і з Торонто, і з Нігерії. Я роблю такі інструменти, щоб людина могла користуватися будь-коли, а не тільки для однієї показухи.
— Ви промовляєте якусь особливу молитву під час роботи?
— Промовляю, коли починаю робити. Ті слова не кажуться вголос. Тато мені розказав, але перед тим уже, як мав помирати. Він сказав мені, що цей секрет кажеться тільки одній людині, щоб трембіта добре грала. Взагалі я щоразу, коли приходжу в майстерню, без молитви не починаю роботу. Так тато попросив, а останні слова треба виконувати.
— Вам подобається звук трембіт? Що ви відчуваєте, коли чуєте його?
— Дуже… Дуже подобається… Як трембіти заграють, то аж… Мені здається, що немає такої людини, щоб у неї не пішов холод по тілу. Воно душу якось збуджує в людини. Хоч би який бездушний, а воно щось пробуджує в людині. Так, ніби магія входить в ці звуки. Лиш не погана, а добра. Я стараюся кожну трембіту зарядити якнайкращою енергетикою.
— Ви себе запитували, навіщо стільки років займаєтеся цією справою
— Без традиції ми нічого не будемо варті. Чи концерт, чи інші заходи, чи виходи в полонини — трембіта оживляє дух людини. Навіть якщо похорон іде і немає духових інструментів, то важко дивитися на те, бо людину, ніби якусь річ, везуть чи несуть до гробу. Коли трембіта заграє або духові інструменти, то будь-хто, яку б роботу не робив, стане і трошки замислиться, і проведе ту людину мовчанням.