“У мене в самого є синдром війни”. Історія вчителя з Франківська, який чекає з війни сина, брата та племінників (відео+фото)

Микола Прокопенко понад 30 років працює вчителем історії в Івано-Франківському ліцеї № 24. Період повномасштабного вторгнення для педагога — один з найважчих у житті.

Про це інформує щоденна – онлайн газета Голос ІФ з посиланням на Суспільне.

За цей час він поховав сімох своїх випускників, які загинули на війні. Нині на фронті — його син, рідний брат й два племінники. Аби підтримати рідних та їхніх побратимів, Микола Прокопенко разом з іншими вчителями у приміщенні ліцею розгорнули волонтерський хаб.

Свою історію та про те, як учні й вчителі допомагають військовим, Микола Прокопенко.

Зі шкільного кабінету — мінімузей

З 1994 року Микола Прокопенко популяризує історію українського народу. Для цього у шкільному кабінеті облаштував мінімузей. Там зібрав старовинний посуд, національне вбрання, портрети українських діячів та експозиції, що візуалізують періоди української історії.

“Все, що в цьому кабінеті, — це практично моя власність. Те, що я думав, як уявляв — я так робив цей кабінет. І намагався, щоб історичні макети допомагали пізнати нашу історію. Є дари випускників, які погодилися із власних колекцій передати їх до мінімузею”, — розповідає Микола Прокопенко.

Микола Прокопенко у шкільному кабінеті облаштував мінімузей. Суспільне Івано-Франківськ

У мінімузеї Микола Прокопенко зібрав старовинний посуд, національне вбрання. Суспільне Івано-Франківськ

“У мене в самого є синдром війни”

Початок повномасштабної війни Микола Прокопенко вважає одним із найважчих періодів у своєму житті. Педагог каже: за цей час поховав сімох своїх випускників. Окрім цього, щоденно шукає індивідуальний підхід до дітей, чиї батьки загинули на фронті або воюють зараз.

“У мене в самого є синдром війни. Коли я починаю говорити, мені інколи буває важко, тому що мене самого починають душити сльози. Кажу: “Діти, ану підніміть, будь ласка, руку, в кого тато чи мама воюють. Чи, можливо, обидвоє воюють?” Запитую, аби вони не думали, що про їхніх батьків тут не пам’ятають”, — говорить Микола Прокопенко.

Микола Прокопенко знаходить індивідуальний підхід до кожного свого учня. Суспільне Івано-Франківськ

“Тату, я іду на фронт”

З фронту Микола Прокопенко найбільше чекає чотирьох найрідніших людей: сина, рідного брата та двох племінників.

Син вчителя історії — Богдан Прокопенко. Фото зі сімейного архіву Миколи Прокопенка

Син педагога — Богдан народився у 1997 році. Воює з 25 серпня 2022 року. До цього працював викладачем Малої академії наук.

“31 травня 2022 він мені сказав: “Тату, я іду на фронт”. А 25 серпня ввечері подзвонив і сказав, що їх вже відправляють. Коли вони виїхали, я ще встиг занести їм блок води. Син ще тоді запитав: “Та навіщо? Та в нас є”. А потім — дзвінок: “Тату, ти — завжди правий. Нам ваша вода була дуже доречна”, — пригадує Микола Прокопенко.

Сім’я Прокопенків. Фото зі сімейного архіву Миколи Прокопенка

Цей день учитель запам’ятав на все життя. Він розповідає: спочатку Богдан воював під Києвом, звідти його з побратимами перевели під Вугледар. Потім “кинули” на захист Авдіївки. А коли захопили і її, тоді перевели під Лиман.

“Без ротацій, без нічого вони вже понад два роки перебувають на території Донецької області”, — каже Микола Прокопенко.

Богдан Прокопенко понад два роки воює на Донецькому напрямку. Фото зі сімейного архіву Миколи Прокопенка

7 лютого 2023 року під час бою з росіянами Богдан був поранений уламком від розриву танкового снаряда. Після лікування йому дали III групу інвалідності. Він міг продовжити реабілітацію, однак 24 лютого 2024 року повернувся на фронт.

“Він ніколи не скаржиться. Коли йому дали групу, він не дуже втішився. Каже: “Як у 26 років я вже маю інвалідність?” Після цього він прийшов у міський військовий госпіталь, аби дізнатися, що йому далі робити. А там сказали їхати на передову, туди, де перебуває його батальйон. І ми сина відправили. Він там по сьогоднішній день. І коли я у нього питаю про відпустку, Богдан каже: “Та в мене ще той не був у відпустці, у того двоє дітей, у того мама померла, брат захворів”. І так постійно є відмовки”, — говорить Микола Прокопенко.

Микола Прокопенко: “У цей нелегкий час вчитель повинен психологічно заспокоїти учнів”. Суспільне Івано-Франківськ

Брат та його племінники теж боронять країну від військових РФ на різних напрямках.

“Брат мобілізувався 8 червня 2022 року. Він також пішов добровольцем з тією домовленістю з військкоматом, що його сина не мобілізують. І брат мені 1 листопада дзвонить і каже: “Мого Костика забирають”. Він у нього — єдиний син. Але довелося змиритися”, — розповідає Микола Прокопенко.

Учні та вчителі плели для українських воїнів маскувальні сітки. Тетяна Довга

“Кожен має вносити лепту допомоги”

Аби підтримати рідних та їхніх побратимів на фронті, Микола Прокопенко разом з вчителями в приміщенні ліцею розгорнули волонтерський хаб. У ньому виготовляли окопні свічки, плели маскувальні сітки, шкарпетки, шапки й балаклави для українських воїнів. Також вчителі та учні приносили одяг й продукти для переселенців.

Вчителі й учні ліцею № 24 виготовляли також окопні свічки. Тетяна Довга

“Кожен вчитель розумів, що він має вносити якусь лепту допомоги. Крім того, що він повинен навчати дітей, має ще й зайняти їх чимось у цей нелегкий час, психологічно заспокоїти. Це є період випробування. І його ми проходимо з гордо піднятою головою. Так, є великі втрати. Але країни Європи побачили, що якби не Україна, то, можливо, уже було б 1 вересня 1939 року”, — додає історик.

Підписуйтесь на наші новини у суціальних мережах: facebook Голос ІФ, youtube Голос ІФ, tiktok Голос ІФ.