У франківській лікарні потрібні волонтери для супроводу військових (фото)

Відвезти на обстеження, принести речі для побуту і гігієни, одяг – в обласній клінічній лікарні потребують людей, які можуть не лише допомогти з базовими потребами, але й долучитися до лікарняного арт-простору для поранених військових: провести майстер-клас, презентацію, навчання, пограти на інструментах чи в теніс, поділитися корисним досвідом або просто побути поруч.

Про це інформує щоденна – онлайн газета Голос ІФ з посиланням на Галицький кореспондент. 

Не можуть піти купити

Військові здебільшого прибувають у лікарню у самій формі, чимало – з важкими травмами. Багато з них просто фізично не можуть піти купити елементарні речі, яких потребують.

«Та й хіба правильно, аби вони купували це за свій кошт? – каже заступниця медичного директора з медсестринства Наталя Ружило. – Нам за честь їх лікувати, у закладі забезпечують медикаментами, які входять до Національного переліку основних лікарських засобів, багатьма обстеженнями, харчуванням. Але залишаються особисті потреби, які необхідно регулярно закривати».

Наразі найбільша необхідність у речах для побуту і гігієни. Постійно треба шампуні, набори для гоління, зубні пасти, шкарпетки, шорти – влітку, штани – взимку, нижня білизна тощо.

Також часто потрібно супроводжувати на обстеження чи процедури бійців, які у кріслі колісному або пересуваються на протезах. Медсестри нерідко просто не встигають або фізично складно всіх доглянути повною мірою, та й персоналу бракує, адже відділення – перевантажені.

«У багатьох країнах ці функції виконують помічники медичної сестри, – пояснює Наталя Ружило. – В Україні ще не впровадили таку практику, а тепер це дуже потрібно. Тому доводиться звертатися до волонтерів».

Дві третини вояків у лікарні – з інших областей. Більшість перебувають тут геть самі – без близьких і навіть знайомих, декотрі взагалі непритомні і їхніх рідних доводиться вишукувати по всій Україні. Часом медпрацівники ще й допомагають родичам, які приїхали разом з пораненими військовими, шукати квартиру в Франківську. Не тому, що зобов’язані це робити, а просто по-людськи не можуть вчинити інакше: допомагають з документами, дозвіллям, психологічною підтримкою.

За словами Наталі Ружило, в перший рік повномасштабної війни надходило дуже багато гуманітарної допомоги – везли-несли хто що міг. Люди самі приходили до лікарні і запитували: «Що треба?». Тому досі справлялися з усім, однак протягом цього року волонтерська активність суттєво зменшилась, а потреби хворих – ні.

«Волонтерська увага до наших військових дуже відчутна на свята: Великдень, Різдво, Миколая… А потім знову треба просити, хто би закрив ту чи іншу потребу, – продовжує Наталя Ружило. – В нас є постійні волонтери, які вже довгий час не перестають допомагати. Наприклад, жінка, яка ще від початку повномасштабного вторгнення раз на два місяці привозить хлопцям свіжі фрукти. А є два колишні військові, які раніше в нас лікувалися. Вони захотіли взяти під опіку одне відділення, тобто забезпечують потреби бійців, які там перебувають: питна вода, засоби гігієни, спортивні штани, щось привезти-відвезти – все, що хлопці попросять. І це гігантська допомога».

35-річна франківка Ірина Барабаш побачила в соцмережах оголошення про потребу волонтерів для супроводу військових і одразу зголосилася. Жінка навчається на першому курсі факультету реабілітаційної психології і, окрім цього, ще й виховує трьох дітей. Тому може приходити в лікарню лише в першій половині дня.

«Хочеться бути максимально корисною. Навіть горня чаю подати чи допомогти дістатися до якогось кабінету – начебто дрібниці, але для когось це може бути дуже цінно, – каже Ірина Барабаш. – У мене в родині ніхто не служить і не служив у війську. Маю бажання краще зрозуміти воїнів, спробувати чути і слухати їх. Та й давно вже хотіла не просто регулярно донатити грошима, а дякувати захисникам власним часом і увагою».

Перший контакт

На базі обласної клінічної лікарні функціонує простір для захисників і захисниць «Мрія Дія», де для поранених військових організовують дозвілля і підтримку. Тут так само чекають волонтерів, які можуть ділитися вміннями і знаннями.

«Хочеться дати їм відчуття дому, – каже організаторка простору, комунікаційниця лікарні Надія Шегда. – Після перебування на фронті бійці потребують повернення в атмосферу тепла, комфорту і прийняття. Фізичні і душевні травми накладають відбиток на сприйняття дійсності, в яку вони вертаються. Дуже важливо яким буде перший контакт з цивільним соціумом, який, як правило, стається саме у лікарні. Від цього залежить подальше сприйняття суспільства загалом. Саме тому простором «Мрія Дія» беремо на себе велику відповідальність, аби цей перший контакт був максимально м’який».

У просторі «Мрія Дія» постійно відбуваються творчі майстерні, арт-терапія, заходи соціальної реабілітації і здоров’я загалом, є освітні можливості і юридичний супровід, бібліотека, можна пограти в теніс, на музичних інструментах, помалювати чи просто прийти потеревенити за горнятком чаю. Також тут часто влаштовують кола підтримки.

«До речі, у нас навіть є пелюстковий барабан – терапевтичний музичний інструмент, який відновлює психоемоційний стан, – каже Надія Шегда. – Це інструмент, який вивів одного з волонтерів з глибокої депресії після загибелі брата на фронті. Він просто щодня грав на цьому барабані».

Ще одним завданням простору «Мрія Дія» є створити майданчик, куди цивільні люди могли б прийти і у свій спосіб висловити вдячність воїнам.

Також у просторі вже не раз організовували екскурсії та мандрівки. Надія Шегда каже, що зараз у планах купити авто з пневмопідіймачем, яке дозволяє кріслу колісному заїхати в транспорт – аби не пересаджувати військового. Заради цього при лікарні навіть створили благодійний фонд, який збиратиме кошти спеціально для проєктів простору «Мрія Дія».

Точка пробудження

Самі військові у простір приходять по різне. Хтось відновлюється барабанами, керамікою чи малюнками, іншого рятує кулінарія або читання, а комусь треба вчитись чогось нового чи просто виговоритися на колі підтримки – у кожного своя точка пробудження.

Був боєць, якого у просторі нічого «не вмикало»: ні книги, ні фільми, ні концерти, ні творчі заняття. Єдине, що його відновлювало – монотонне приготування їжі. Саме тому вирішили в просторі робити і кухню.

Інший хлопець нарешті засяяв, коли тут потрапив на концерт. Виявилося, що він ніколи в житті не був на «живому» концерті.

Одні категорично відмовляються навіть згадувати війну, тоді як інші хочуть без кінця говорити про позиції, бої, поранення своє і побратимів.

Кирило з Кропивницького і Сергій з Черкащини знаходять у просторі спілкування, підтримку і сміх.

Права рука Кирила, як і права нога, залишились на полі бою, розповідають на сторінці простору. Проте він наполегливо тренується, щоби якнайшвидше «стати на ноги» й узяти «на ручки», хоч одна буде металева, своїх малих діток. Він зможе це зробити після всіх етапів реабілітації.

А тим часом, після занять у залі, Кирило приходить до простору й однією лівою готує каву своєму побратимові Сергієві, оскільки той самостійно робити цього не може. Після поранення у нього відмовили руки та ноги.

«У мене руки як крюки, – каже Сергій. – Наразі я майже повністю залежний від інших. Все перевернулося в житті. От добре, що Кірюха тут допомагає…».

Хтось приєднується саме до активностей у просторі – щоб відволіктися від лікарняних буднів.

Мирослав тут на лікуванні вже три місяці. Дружина Наталя допомагає, адже наразі він вимушений пересуватися на кріслі колісному.

«Це – не поранення, – розповідає Мирослав. – Це умови перебування, гризуни, переохолодження, нерви – і розвинулася інфекція, яка потрапила в організм та вразила лівий бік». Тепер треба міняти кульшовий суглоб, «бо його та інфекція з’їла повністю», та це неможливо, доки організм інфікований.

Наталія волонтерить від початку війни. Але тепер мусила призупинити активність, аби бути поряд з чоловіком. «Трохи незвично нам після 10 років волонтерки помінятись ролями, бути в ролі одержувачів допомоги», – каже жінка.

«Знаєте, є моральне виснаження від війни й організм вимкнувся, – додає Мирослав. – Минуло два з половиною роки, і він просто сказав «досить». Бо морально дуже важко. Будь-яка діяльність потребує паузи».

Наталя МОСТОВА

Підписуйтесь на наші новини у суціальних мережах: facebook Голос ІФ, youtube Голос ІФ, tiktok Голос ІФ.