Битва за членство та проти Росії: як Україна та союзники готують ґрунт для саміту НАТО у Гаазі

Два з половиною місяці лишаються до початку саміту НАТО у Гаазі. Це доволі багато – особливо за нинішніх буремних часів – щоби говорити про фінальні рішення, але робота над їхньої підготовкою вже почалася.

Про це інформує щоденна – онлайн газета Голос ІФ з посиланням на Українську правду.

Власне, саме підготовка до Гааги-2025 є основною офіційною метою зустрічі міністрів закордонних справ держав-союзників, що відбувалася цього тижня у Брюсселі.

Головним гравцем, що задавав тональність дискусій у штаб-квартирі НАТО, став, поза сумнівом, американський держсекретар Марко Рубіо. Він поїхав з Брюсселя, лишивши союзників розмірковувати над своєю ультимативною і дуже амбіційною вимогою до усіх держав-членів НАТО про збільшення оборонних витрат до 5% ВВП – тобто більше, ніж у 2 рази від нинішнього середнього рівня.

На виконання цієї вимоги наразі готові погодитися не всі, тож попереду – понад два місяці гарячих дискусій. Шанси на згоду чималі, адже у США є важливий важіль тиску – рівень своєї участі у спільній обороні Альянсу.

Друге питання, яке хвилювало багатьох, а передусім Україну – це готовність США терпіти брехню та шантаж з боку Путіна. І тут Рубіо привіз відносно позитивний сигнал: він запевнив, що Білий дім не буде чекати “місяцями”, терпіння Трампа спливає.

Але головним пріоритетом Києва саме на цій зустрічі у Брюсселі, схоже, стало питання майбутніх відносин України та НАТО. Передбачаючи, що однією з головних “хотєлок” Кремля невдовзі стане вимога про гарантії невступу України до Альянсу (яка вже звучить від російських посадовців), міністр Сибіга, що був запрошений до Брюсселя від України, почав роботу над тим, щоби це було неможливим.

І вже можна говорити про певний успіх.

Україна і публічно, і на закритих зустрічах позначила як “червону лінію” те, що питання членства не може стати предметом або умовою мирних переговорів. Партнери почули сигнал про те, що президент Зеленський має бути запрошений на саміт у Гаагу, що також має стати ознакою збереження рівня відносин.

Хоча за формулювання у фінальному рішенні саміту ще доведеться поборотися.

Битва за п’ять гнучких відсотків

“Ми хочемо поїхати звідси (з зустрічі міністрів Альянсу) з розумінням…, що кожен з членів візьме на себе і згодом втілить зобов’язання щодо досягнення показника у 5% (від ВВП на оборону)”.

Ця заява Марко Рубіо перед його зустріччю з генсеком НАТО Марком Рютте стала однією з двох головних новин зустрічі Альянсу. Першої зустрічі голів МЗС, що відбулася за нової американської адміністрації.

Друга новина, що прозвучала разом із цією і сприймалася виключно у зв’язці з нею – це його запевнення, що США лишатимуться в Альянсі.  Адже – і це є новою реальністю – збереження США як активного члена НАТО не є гарантованим.

Європейська правда вже розповідала про те, як Європа та європейські лідери намагаються зберегти партнерство із США (детальніше про це читайте у статті “З Трампом за будь-яку ціну?“). Однак до такої високої ціни готові виявилися далеко не всі.

Навколо зустрічі Альянсу лунало обурення, у тому числі публічне (як-то від прем’єра Бельгії). На це наклалися емоції європейців через запроваджені Трампом митні тарифи проти Європи – низка партнерів  важають, що дії США порушують договір НАТО.

Так само обуреною була більшість європейських журналістів. Марко Рубіо, до слова, не вийшов у пресцентр (лише поспілкувався з так званим “пулом”, тобто журналістами, які супроводжували його) і два дні поспіль відмовився зупинятися для коротких брифінгів перед початком зустрічі (це стало ще одним відхиленням від традиції, за якою брифінг представника США, головної держави Альянсу, закриває топ-зустрічі та саміти НАТО).

Утім, є і ті, для кого американська вимога про 5% є комфортною і навіть приємною.

Це Польща або держави Балтії, які краще за інших відчувають російську загрозу і вже зараз добровільно прямують до такого рівня витрат.

А якщо Альянс дійсно зійдеться на такому різкому підвищенні оборонних бюджеті, це буде вигідно також Україні, адже частина оборонних закупівель, якщо ті будуть здійснюватися у такому обсязі – піде також на допомогу і оснащення ЗСУ, тобто армії, яка вже зараз захищає європейські кордони від агресора.

Та найбільш популярна серед союзників думка – це те, що дорогою до саміту із США вдасться домовитися. Що зростання буде, але дещо менше, ніж поставлена Рубіо планка у 5% ВВП.

“Я сприймаю 5% як початок. Ми ще будемо обговорювати, що реально треба буде зробити. Але важливо, що всі європейські союзники за столом вже розуміють, що ми маємо змістити фінансовий тягар [у бік більшого витрачання Європою] і побудувати європейську основу оборони”, – заявив, зокрема, міністр закордонних справ Нідерландів Каспар Вельдкамп.

Словом, попереду непростий переговорний процес.

Але те, що у Європі всі свідомі рівня своєї безпекової залежності від США (про що ЄП вже розповідала) – шанс на домовленість є чималим.

Україна буде в НАТО

Утім, у цій дискусії Київ не бере участі. На відміну від іншої – про те, чи буде наша держава членом Альянсу.

Попередня міністерська зустріч НАТО, що відбулася у лютому на рівні очільників Міноборони – сприймалася ледь не як катастрофа. Саме там від нового очільника Пентагону уперше пролунали заяви про скепсис щодо вступу України до НАТО.

Варто відзначити: тоді Піт Гегсет виступав не проти членства у НАТО як такого; йшлося виключно про інтеграцію України до Альянсу у рамках переговорів (можете прочитати ту заяву і переконатися). Однак різка зміна риторики виявилася несподіваною і шокуючою для усіх – і для України, і для держав-союзників – що усі поспішили заперечувати та спростовувати її, захищаючи євроатлантичне майбутнє у принципі.

Керівництва НАТО певний час також тримало паузу із заявами з цього приводу, очевидно спостерігаючи за позицією України та чекаючи, чи не набудуть вимоги США розвитку.

Але цього тижня пауза завершилася.

Спершу джерела, авторизовані представити позицію організації, а потім і особисто генсек Рютте вийшли до журналістів із заявою: політика НАТО щодо членства України лишається такою, як була торік. Незалежно від заяв, що лунають від нової адміністрації США.

Разом із ними із абсолютно однозначним сигналом щодо цього перед пресою у Брюсселі виступив український міністр Сибіга.

І роль України у формуванні “нової старої” позиції НАТО не варто недооцінювати.

За інформацією ЄвроПравди, до того, у четвер, Сибіга на закритому засіданні Ради Україна-НАТО з усіма державами-членами виголосив промову із головним сигналом: Україна буде в НАТО, і цього не змінити. Це зафіксовано в українській конституції, це є вимогою українського народу, це є політикою самого альянсу. Зрештою, будь-яке інше рішення означатиме, що Альянс погодився надати Росії вето щодо своїх рішень.

Всі це аргументи є не новими, але зараз, під час підготовки Альянсу до цьогорічного саміту, вони мають особливу вагу.

Річ у тім, що у нинішній реальності, коли з Росії вже лунають вимоги гарантувати невступ України до НАТО, і вони напевно стануть однією з “умов” згоди Путіна на мирні переговори – цьому сценарію важливо запобігти. А для цього – діяти на випередження.

Бо у разі – уявімо цей сценарій суто теоретично – якщо Трамп почне особисто вимагати у союзників анулювати євроатлантичну перспективу України, скасувати рішення вашингтонського та бухарестського самітів тощо, або задовільнити “мирні” вимоги Росії, то у держав-друзів України має бути твердий ґрунт для того, щоби сказати йому “ні”.

Обов’язкова складова цього – це принциповість України у тому, що членство у Альянсі не може ставати предметом торгу. Тепер ця принциповість була виголошена у присутності усіх союзників включно із США.

Тож можна бути впевненим, що держави-друзі України (які, “за співпадінням”, входять до тих, хто витрачає на оборону найбільше і матимуть голос у дискусіях зі США) цю подачу використають.

Саміт на розвилці

Утім, для України у питанні майбутнього саміту і досі лишається важлива інтрига. Навіть дві.

Перша з них – це те, чи буде Україна присутньою на зустрічі лідерів у Гаазі.

І це – не питання спільного фото. Йдеться про те, чи будемо ми брати участь у дискусіях стосовно себе. Тож, за даними ЄвроПравди, сигнал про обов’язкову, безумовну потребу у запрошенні України – теж прозвучав на засіданні у Брюсселі.

Але чи почули його? На це питання відповідь не настільки однозначна.

Марк Рютте на фінальній пресконференції зустрічі відмовився відповідати на запитання ЄвроПравди щодо цього, пояснивши, що зараз – занадто рано для такого рішення. І генсека можна зрозуміти: у нього ще може виявитися потреба шукати творчі рішення для запрошення Зеленського – наприклад, долати угорське вето (дай боже, щоби не американське).

Утім, тут є і позитивна новина – Нідерланди, які будуть господарем цьогорічного саміту НАТО, прогнозують, що Зеленського запросять на зустріч у Гаазі.

Та головний виклик – це формулювання рішення саміту щодо України.

Ось тут ситуація складніша.

Повна поразка України, на щастя, майже виключена – нею би стало скасування євроатлантичної перспективи України або будь-яке інше рішення, яке би “розвернуло” існуючу політику Альянсу. Це детально описано вище.

Однак впевненості у дипломатичній перемозі немає і близько.

Нею стало би повторення у рішенні Гааги тієї формули, якої Україна досягла на вашингтонському саміті: тобто що шлях Україна до членства є незворотним, а зараз тривають практичні кроки на цьому шляху.

Та чи будуть Трамп і його адміністрація готові затвердити таку формулу, виголосити її від свого імені? Щодо цього є великі питання.

Тож більш реальним видається проміжний варіант, коли декларація саміту НАТО не цитуватиме амбітні рішення щодо України, а лише пошлеться на рішення попередніх самітів – тобто, включно з вашингтонським. Юридично це матиме таку ж вагу. Політично, звісно, буде не найкращим, не найамбітнішим для нас варіантом.

Утім, попереду ще 2,5 місяці, протягом яких триватиме пошук прийнятної формули. І дуже багато залежатиме також від того, що відбуватиметься і на полі бою, і у відносинах між Білим домом і Кремлем, і у відносинах між США і Європою. А останні, як вже очевидно, є непростими. І саме вони найбільшою мірою визначатимуть підсумок майбутньої зустрічі лідерів НАТО у Гаазі. Та й майбутнє Альянсу як такого.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор “Європейської правди,
з Брюсселя

Підписуйтесь на наші новини у суціальних мережах: facebook Голос ІФ, youtube Голос ІФ, tiktok Голос ІФ.