«Надра на експорт»: як друг Путіна возить українську сировину в Росію, де вона потрапляє в оборонку
Щороку сотні тисяч тонн корисних копалин з українських надр вивозять у Європу, Туреччину, Китай. До Революції гідності значна їхня частина потрапляла і в Росію. Втім, остаточно торгувати з державою, офіційно визнаною країною-агресором, Україна не припинила і досі. Попри формальний вихід росіян із українського бізнесу, деякі з них залишились працювати тут під цілком легальним прикриттям. Серед них – наближений до президента Росії Путіна російський олігарх Олег Дерипаска. Як встановили «Схеми», Служба безпеки України посприяла його фірмам в обході санкцій – і тепер український високоякісний кварцит не просто вивозиться вагонами в Росію, але й потрапляє у систему російського оборонного комплексу для виробництва російської зброї.
Cело Баничі у Глухівському районі на Сумщині. На його околиці розташований кар’єр – це Баницьке родовище.
Саме там видобувають високочистий кварцит – речовину, подібну до піску, тільки із значно вищим вмістом кремнію. У цій сировині міститься 99% цього елементу, тоді як в аналогічних кар’єрах в Україні видобувають кварцит гіршої якості.
«Таких родовищ у світі дуже мало. В Європі аналогів йому нема. Тому це родовище є унікальним», – наголошує почесний розвідник надр Костянтин Ткачов. Із кварциту з Баницького родовища, в тому числі, роблять кремній надвисокої якості. Вчені називають цей мінерал «сировиною майбутнього».
Кремній – один із основних елементів у металургії, електротехніці, радіоелектроніці та напівпровідниках. Він – основа для сонячних батарей. Йому немає заміни в автомобільній, медичній, авіаційній, військовій та космічній промисловостях.
Почесний розвідник надр Ткачов так оцінює запаси цього родовища: «Щорічно тут видобувається десь 50-60 до 100 тисяч тонн. А сама потужність цього рудника – десь 120 тисяч тонн. Тобто цього родовища вистачить десь на 100 років».
Та нині Баницький кар’єр майже не постачає кварцит українським підприємствам. Понад 90% видобутку він продає у Росію. У той час, як Україна вимушена імпортувати кремній з Китаю – її кремнієва промисловість орієнтована на іншу країну. А цінна сировина з українських надр їде до держави, яку сама ж Україна визнала агресором.
«Схеми» виявили, що ця сировина використовується навіть в російській оборонці. А заробляє на цьому всьому – російський олігарх Олег Дерипаска.
Українські надра в руках друга Путіна
Компанія, що працює на Баницькому родовищі – «Глухівський кар’єр кварцитів» – розташована в Україні, але на уніформі працівників підприємства – символіка російської компанії «Русал».
«Русал» – один із найбільших світових виробників алюмінію з центральним офісом у Москві. У самій компанії стверджують, що поступаються потужностями лише американській Alcoa та канадській Alcan. Засновник компанії – російський впливовий олігарх Олег Дерипаска, якого ЗМІ називають другом Володимира Путіна. Саме він і є її основним акціонером – через холдинг En+ Group, який сконцентрував більше половини акцій російського алюмінієвого гіганта.
Сам Дерипаска також публічно це підтверджував.
«Я, взагалі-то, створював цю компанію. І несу персональну відповідальність за неї», – казав російський олігарх ще в 2011 році.
З алюмінію та його сплавів, виробленого заводами Дерипаски, роблять літаки, броню для танків та артилерії, двигуни, кораблі, частини ракет, стрілецьку зброю. Компанія Дерипаски працює і для військової промисловості. Серед найбільших її клієнтів – Савелівський завод, який виготовляє станки для російської «оборонки».
Який же стосунок має російський алюмінієвий гігант до українського кар’єра?
Форму «Русалу» там носять не випадково. Власником ТОВ «Глухівський кар’єр кварцитів» із 2011 року є кіпрська United Company Rusal Silicon Limited. А це – «дочірня компанія» російського «Русалу». Тобто із надр України цінну сировину під час війни з Росією безперешкодно видобуває російська фірма – і заробляє на ній.
Завантажені кварцитами вагони оформлюють на митному пункті, розташованому на межі території підприємства. Для цього на підприємство приїжджає український митник.
Щотижня сотні тонн унікального мінералу їдуть на російські заводи. Це майже весь обсяг, який підприємство видобуває за рік. Лише невеликі об’єми кар’єр продає українським підприємствам, здебільшого – дрібний щебінь.
На експорт агресору?
У 2018 році покупцями українського кварциту стали два російські підприємства. Майже половина видобутку постачається на завод «Кремний-Урал», який належить до об’єднаної компанії Дерипаски.
І ще близько половини видобутих кварцитів їде на Новолипецький металургійний комбінат іншого російського олігарха, мільярдера Володимира Лісіна.
Утім, росіяни і не приховують, що завозять цінну копалину саме з України.
Так, на офіційному сайті «Кремний-Урал» зазначено, що вони «виробляють кремній з кварциту, який видобувають на Глухівському кар’єрі Баничеського розрізу (Україна), що входить до складу «Русалу». Про співпрацю з росіянами, як з компанією, яка перебуває «під спільним контролем», пише в своєму фінансовому звіті і сам кар’єр.
Та Глухівський кар’єр – не єдиний актив Дерипаски в Україні. В алюмінієвій промисловості держави Дерипаска вже 13 років, і досі володіє майже десятком підприємств у цій сфері в країні – від виробництва до торгівлі цим металом. Найбільший з них і досі діючий – Миколаївський глиноземний завод, який виробляє глинозем – сировину для алюмінієвих заводів російського олігарха.
Та серед компаній друга Путіна є українське підприємство, робота якого безпосередньо пов’язана із кар’єром у Баничах.
У 2006 році Дерипаска разом із партнерами викупив контрольний пакет акцій Запорізького алюмінієвого комбінату – найбільшого в Україні виробника цього металу. Крім алюмінію, тут виробляли і кремній з баницьких кварцитів.
В Уряду були великі плани на цей комбінат – саме тут, за державною програмою розвитку кремнієвої промисловості, планувалось запустити його масштабне виробництво. Але вже за кілька років нові власники поступово довели завод до повного банкрутства. За даними правоохоронців, звідти зрештою вивели гроші та вивезли обладнання. А кар’єр, який був частиною заводу, виділили в окреме підприємство.
В 2011-му Україна повернула понад 60% акцій запорізького заводу в державну власність – це й спричинило судову тяганину, що тягнеться майже десятиліття.
Пізніше російський бізнесмен вирішив, що є постраждалою стороною у процесі повернення заводу державі і запросив компенсацію у майже 40 мільйонів доларів. Суди і досі тривають. Водночас, одна із кіпрських компаній олігарха, Velbay Trading, і станом на цей час володіє 29% акцій комбінату.
У свою чергу, в СБУ заявили, що вважають Дерипаску ключовою особою, причетною до фактичного знищення Запорізького комбінату. І за це його навіть збирались оголосити в міжнародний розшук.
Зрештою, у розшук олігарха так і не оголосили, а справа так і не дійшла до суду. Але замість розшукового списку Дерипаска потрапив до іншого.
Обійти санкції: місія здійсненна
У травні 2018-го російського олігарха внесли до санкційного списку РНБО. Дерипасці заборонений в’їзд до України, заблоковано його активи на її території та заборонено виводити з них гроші.
У цей список потрапили і три його підприємства, які «протидіють Україні, забезпечують військову складову поставок в збройні сили Російської Федерації». Серед них і московський офіс «Русалу».
Проте решта дочірніх компаній Дерипаски до списку не потрапили. Тому десятки інших юросіб, що входять до складу «Русалу» – дочірні, материнські і афільовані з ним компанії – вільно працюють в Україні та з Україною.
Частина акцій Запорізького комбінату теж дотепер залишаються у власності Дерипаски. А його підприємство на Сумщині продовжує видобувати цінну сировину з українських надр та постачати її напряму до Росії.
«Схеми» звернулись до Ради нацбезпеки та оборони із запитанням, чому до компаній Дерипаски таке вибіркове ставлення і за яким принципом частину з них оминули санкції.
У відомстві на запит «Схем» відповіли так: «Пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до О. Дерипаски та пов’язаних з ним юридичних осіб були винесені на розгляд РНБО Службою безпеки України».
У свою чергу в СБУ журналістам так і не надали відповідь, чому до санкційного списку не потрапили кілька дочірніх компаній, які належать російському олігарху.
Але натомість наголосили, що Запорізький алюмінієвий завод та родовище кварцитів у Баничах – вже у власності держави.
Однак Глухівське родовище і не було приватним, адже копалини належать народу України, а компанія Дерипаски лише працює на ньому за дозволом на розробку надр.
Забрати ліцензію не можна залишити?
Компанія Дерипаски ще у 2017 році без проблем отримала подовження дозволу на розробку кар’єру у Баничах. Дозвіл на роботи дали у Міністерстві екології. Але після зміни уряду це відомство ліквідували. У новому Міністерстві енергетики та захисту довкілля кажуть, подовження дозволів – типова процедура. Тому нічого надзвичайного у дозволі на видобуток росіянам не бачать.
Заступник директора юридичного департаменту Міністерства енергетики та захисту довкілля Сергій Губа пояснює: «Це ціла процедура, в двох словах її не можна описати. Підприємство має виконувати програму робіт, не має мати там порушень, або якщо вони були, то усунути їх всіх. Якихось контрольних сильно додаткових експертиз на той момент не було».
При цьому, протягом кількох останніх років кар’єр у Баничах потрапив під прицільну увагу з боку українських чиновників, в тому числі – екологів. У роботі дочки російської компанії вже виявлено чимало порушень.
Однак, заборонити діяльність чи навіть забрати ліцензію на видобуток в кар’єру теж не можуть.
У Держгеонадрах, які завідують корисними копалинами, пояснили, що через недосконалість законодавства вони не можуть переглянути ліцензії. Шпаринка, якою скористалась компанія Дерипаски, полягає у тому, що під час зміни власника компанії, яка має ліцензію на видобуток, її має перевірити СБУ. На причетність до компаній, що «фінансують тероризм». Але кар’єр змінив власника на кіпрську «офшорку» 20 серпня 2014 року – раніше, ніж це правило вступило в дію. А щоб СБУ знову перевірило кар’єр, Держгеонадра мають повторно до них звернутися.
Утім, на момент видачі ліцензії у Держгеонадрах проблем не бачили – пояснює у коментарі «Схемам» провідна спеціалістка відомства Оксана Оринчак.
– На той період не було ніякого фінансування тероризму. Якщо зараз ви виявляєте цю ситуацію – так, ми звертаємо увагу на це. Ми можемо повторно надіслати ці запити і далі будемо дивитися, що і як.
– А потрібно, щоб ви звернули увагу на це? Яка формальність?
– Запит повинен бути або від суду, або на прохання громадськості
«Схеми» спробували потрапити на підприємство, щоб поспілкуватись із його керівниками про діяльність кар’єру. Однак журналістам відмовили двічі.
Вперше ще взимку. Тоді охоронці намагалися заборонити журналістам проводити зйомку як самого підприємства, так і кар’єру.
– Тобто підприємство ваше заборонено знімати?
– Звісно.
– Добре, підприємство ми не будемо знімати. Ми кар’єр познімаємо.
– Кар’єр на території.
– Зачекайте. Ми можемо не знімати підприємство, воно приватне – я розумію. Але ж кар’єр – це надра. Це належить народу України. Ми не можемо їх не знімати.
– Я теж не можу запустити на територію кар’єру.
А вдруге журналістів не допустили до кар’єру вже в червні – попри домовленість.
На інші питання до підприємства – щодо експорту в Росію, об’ємів видобутку та компаній, з якими працює кар’єр, журналістам також не відповіли. Та, окрім роботи в обхід санкцій, «Схеми» виявили, що сировина з Баницького кар’єру використовується компаніями, не лише пов’язаними із олігархом Олегом Дерипаскою, але й потрапляє на російські оборонні заводи.
Український агент в російській оборонці
Контракти і закупівлі військово-промислового комплексу Російської Федерації – засекречені. Та журналістам вдалося знайти факти, які підтверджують: український кварцит використовується в російській оборонці.
Однією із компаній, котра купує сировину із кар’єру на Сумщині, є «Кремний-Урал».
Ця компанія, що також належить Дерипасці, є одним із найбільших виробників кремнію в Росії. Зокрема, тут виробляють якісний матеріал для використання в хімічній, металургійній і машинобудівній галузях. У неї чимало бізнес-партнерів у різних галузях російської економіки.
Але державних замовників у «Кремний-Урал» було всього два. Про це свідчать дані російської Єдиної інформаційної системи у сфері державних закупівель.
У 2019 році завод Дерипаски продав кремнію на 11,5 тисяч доларів «Новосибірському Механічному Заводу «Іскра». Однак ані результат, ані реальні об’єми закупівлі не відомі, оскільки в систему моніторингу державних тендерів вони внесені не були, а дані про ймовірного контрагента були закреслені.
«Іскра» неодноразово згадується в російських медіа як учасник держоборонзамовлення в минулі роки. У неї є контракти з іншими структурами російського концерну «Ростех», які є учасниками військово-промислового комплексу.
На запит журналістів там відповіли, що дійсно є виконавцями частини оборонних замовлень, та справді мають чинний контракт із структурою Дерипаски на постачання чистого кремнію.
«Кремний-Урал» – це єдине підприємство, що має змогу виготовляти і постачати кремній з необхідними параметрами. Наша компанія є співвиконавцем низки держоборонзамовлень», – йдеться у відповіді підприємства.
Але журналісти звернули увагу на інший контракт – від 2014 року. Його «Кремний-Урал» уклав із російським державним Конструкторським бюро приладобудування імені Шипунова. Інформації про цей контракт не багато, але схоже – він і досі діє.
Про контракт із заводом Дерипаски журналісти запитали у Конструкторського бюро напряму. Та у відповідь отримали лише посилання на закон про закупівлі.
Також «Схеми» звернулись за коментарем безпосередньо до постачальника, «Кремний-Уралу» з орбіти олігарха Дерипаски. Там порадили написати запит, але зрештою на нього так і не відповіли.
З допомогою юристів журналісти дослідили: в тексті контракту йдеться про можливість його подовження, якщо сторони не заперечують. Як і про те, що всі поставки щомісяця оформлюють через додаткові угоди. Російське законодавство дозволяє не публікувати звіти про такі операції.
Російський адвокат Андрій Федорков пояснив, як працює цей механізм.
«Навіть можна конкретну закупівлю не розміщувати в Єдиній інформаційній системі. Одну закупівлю одного товару можна розміщувати в системі, закупівлю за іншим контрактом можна не розміщувати. В принципі, закон це дозволяє», – відзначив адвокат.
Конструкторське бюро приладобудування імені Шипунова – одна з провідних організацій оборонного комплексу Росії. Тут хваляться, що розробили і поставили на серійне виробництво для озброєння армії Росії більше ніж 150 зразків озброєння і військової техніки. І тут і надалі створюють системи найсучаснішої високоточної зброї. Саме для них і потрібен кремній. Тож чи є у комплексах, від яких Україна боронить свої кордони, українська ж сировина?
Старший дослідник Незалежного антикорупційного комітету з питань оборони Сергій Москалюк розповідає, що кремній широко застосовується в оборонних технологіях – для виготовлення броні, механізмів, тощо.
«Також кремній використовується безпосередньо в ракетних технологіях – це вхід і вихід сопла двигуна, як приклад – тактично-ракетний комплекс «Точка У», де кремній використовується як антиоксидант, – додав дослідник. – А ще для формування гільз, капсулів. Воно вимагає надвисоких потужностей, де безпосередньо відбувається навантаження на механічні вузли з’єднання. І в цьому випадку застосування сплаву титан-кремній дозволяє зменшити таке навантаження і збільшити строк роботи цієї виробничої лінії».
І таку зброю, для якої потрібен кремній, Росія активно використовує.
Зокрема, розробки конструкторського бюро помічали на Донбасі. Наприклад, у лютому 2019 року у селищі Новолуганське обстріляли один із будинків із артилерійського комплексу «Краснополь», який розробило саме згадане КБ.
Разом з тим, дослідник Сергій Москалюк вважає: «Кремній є таким матеріалом, що використовується в оборонній промисловості. Через це його постачання в Російську Федерацію, на моє переконання, є недоцільним».
Сировина для чужих потреб
В Україні працює кілька компаній, зацікавлених у роботі з кварцитом. Також і є ті, хто має усі ресурсні можливості для його видобутку – у Києві та Житомирі.
Селищний голова Баничів Сергій Баклан також висловив сподівання, що український кварцит зацікавить українських виробників. В останні роки видобуток на кар’єрі, за його словами, перевищує 100 тисяч тонн.
«Дуже б хотілося, аби воно перейшло у власність України, аби Україні потрібна була наша продукція. Вона дуже перспективна, особливо зараз. Сонячні батареї, екологічна енергетика – це ж усе іде із кремнію», – відзначає він.
У Вінниці в 2018 році відкрили новий завод із виробництва сонячних панелей, для яких буде потрібен український кварцит. Утім, дотепер сировиною з унікального українського родовища розпоряджається російський олігарх.
Виходить, що сьогодні Україна вимушена купувати кремній для своїх потреб за кордоном. Тоді як завод, який міг би його забезпечити, зруйновано, а цінний мінерал із українських надр вивозять до Росії. Там його використовують, в тому числі, для потреб російської оборонки, яка вже 5 років сумлінно постачає свою продукцію в український Донбас.
СБУ сформулювало список санкцій таким чином, що до нього потрапили лише ті компанії, які реально не працюють в Україні. А інші регулятори, схоже, просто заплющують очі на присутність росіян в українських надрах. Заробляє ж на цьому, як виявило розслідування «Схем», близька російському президенту людина – впливовий олігарх Олег Дерипаска.