Анастасія Бескід – про кондитерську справу та життя на острові Шолта

Анастасія Бескід – українська кондитерка-новатор, чиї десерти захоплюють подих.

В їстівних шедеврах дівчини об’єдналися кулінарне мистецтво та архітектура, тому вироби виділяються незвичайними формами і неперевершеним смаком.

Про це пише щоденна онлайн-газета Голос ІФ.

Як розповіла кондитер в нашому інтерв’ю, у своїй роботі вона не хоче наслідувати інших, а бажає творити унікальні десерти. Для цього у неї є не тільки знання, але і величезне бажання реалізувати всі ідеї.

– Анастасіє, розкажи, будь ласка, як почався твій шлях тут, і чому саме Хорватія?

— Почалося все з того, що ми з сімʼєю приїхали сюди на відпочинок. Я людина, якій потрібна енергія природи і моря. Саме тут є ця атмосфера, де я можу надихатися та створювати десерти.

Тому мені справді дуже подобається це місце. До того ж з останніми подіями в Україні, ми залишилися тут жити. Зараз наше нове життя починається тут. І саме тут я відчуваю, що мистецтво десертів – це моє!

Я справді насолоджуюся кожним моментом, коли роблю торти і віддаю їх замовникам і бачу щастя в їхніх очах. Також, я читаю відгуки і вкотре переконуюсь, що я не дарма почала робити цю справу.

І в майбутньому, я хочу відкрити кондитерську, де буде все зроблено відповідно.

— А хто тебе надихнув, можливо Ти побачила, хто займається тортами, чи це таке покликання душі?

— Я з дитинства мріяла, що я буду мати когось із родичів, хто буде добре пекти. До речі, так і сталося, адже моя тітка вміє добре робити десерти. Хоча моєю мрією, було, щоб вона мені в дитинстві щотижня готувала десерти і я б задоволенням їх їла. Але переїхавши в Хорватію, я зрозуміла, що мені більше подобається процес приготування, а не ласування ними.

— Знаєш, це як та цитата: «Роби те, що любиш, люби те, що робиш» – вона про Тебе.

— Після того, як я взагалі почала навчатися кондитерській справі онлайн і я навчалась у Київській школі «Кіса».
Я дуже вдячна всім вчителям, особливо Олександру Трофименко, котрий показав, як це любити те, що ти робиш і робити, те що ти любиш.

Пізніше, я зрозуміла, що на цьому не хочу зупинятися і хочу розвиватися далі. 

Я знайшла школу в Франції і це було чудовим рішенням. Правду кажучи, мій батько казав, що я вже все знаю і для чого мені так далеко їхати.

Я вважаю, що завжди є куди рости і чому навчатися і набиратися досвіду від професіоналів своєї справи.

Саме там, я зустріла багато приємних людей, друзів з усього світу і всі шефи-кондитери, вони справді допомогли мені пізнати тонкощі кондитерської справи Франції.

— Люди говорять, що французи одні із перших поціновувачів солодощів, чи справді це так?

— О, так! Французи дуже полюбляють круасани, але також вони полюбляють і «Пан Шоколя».

Французи поділяються на два табори і знайти справді смачний круасан Франції – не так легко, як розповідали нам наші шефи, тому що є дуже мало кондитерських, де насправді ти можеш відчути смак круасана, який він є.

— З якого року в тебе є тут своя кондитерська і як ти виходиш на клієнтів, хто тебе підтримує?

— Спочатку все почалося з онлайн-курсу.
Я повинна була здавати по 3 десерти в тиждень протягом 4-х місяців. Це мали бути фото в розрізі десерту, як він виглядає.

Так, як я випікала дуже багато і мої рідні дуже хотіли їсти десерти і справді їх їли. Але після двох місяців, я зрозуміла, що моя сімʼя хоче тільки куштувати, а не їсти і тут виникло питання, що десертів багато, а Маслініца – село де я живу не велике, тому я ходила і роздавала десерти, як подарунок для друзів та сусідів.

— Ага, ось така реклама «сарафанне радіо»?

— Так, так «сарафанне радіо».

Взагалі, я не шкодую своїх витворів та ділитися чимось смачним, мене тішить той факт, що я таким чином можу подарувати радість.

Також, я дуже вдячна своїй сестрі Єфросинії, яка бере участь у розвитку мого бізнесу, хоть їй більше довподоби барменська справа і вона хоче розвиватися в ресторанному бізнесі, але поки вона мені допомагає з декоруванням десертів. Їй зараз 15 років і вона має, ще час до того, поки не поїде на навчання.

— Так, як острів де я живу не є великим і взагалі тут налічується близько 1500 осіб корінного населення. І всі мене запитують, чому саме тут, адже це не мегаполіс і важко розвинути бізнес, але я не женуся за кількістю, а скоріше за якістю. Я маю надію, що мені вдасться зробити тут особливу кондитерську, так як це досить особливе місце.

— Мені здається, Тобі вже це вдалося. Я мала за честь побачити, як ти виготовляєш торти і навіть скуштувати. Скажи, будь ласка, протягом 8-ми місяців Ти перебувала у Франції, чи не виникало в тебе думки залишитися там і продовжувати свою справу саме там? Адже Франція – країна можливостей для тих, хто любить кухню.

— Так, але я, як людина творча і мені потрібно, щоб мені було комфортно там де я проживаю і творю, а море для мене – найкраще місце, де я можу перебувати і жити. Звісно, я можу поїхати чи на роботу, чи на навчання у Францію чи інші країни, але все ж таки мені хочеться повертатися сюди – на острів.

— А чи можу, я зробити таке твердження, що саме острів Шолта, став відкриттям такої кондитерської справи для Анастасії Бескід, що це було початком чогось нового? Чи Ти і в Україні випікала?

— Ти знаєш, цікаве запитання, адже час від часу ми з сестрою маємо дискусію, чим би ми займалися, якби жили в Україні, і я можу сказати на 100%, що я б не стала кондитером в Україні.

— А чому?

— Тут мене природа і надихнула до такої свого роду творчої справи.

— Чи виникало в тебе питання, чим би ти займалася в Україні, якби не Хорватія і не кондитерська справа?

— Так як в моєї мами є оптичний бізнес в Рівному «Світ оптики», якому вже 24 роки. То вірогідно, що я б продовжила справу мами.
До речі, чимало зусиль доклав і мій батько, адже його тітка займалась випічкою. Мій батько сказав їй, що подарує нову кухню, якщо вона навчить мене готувати десерти. Отже, моя тітка зараз з новою кухнею, а я займаюся кондитерською діяльністю.

— Так, як це острів і він досить малий, як Ти постачаєш інгредієнти?

— Насправді, я дуже довго була в пошуках постачальників, щоб отримати бельгійський шоколад, адже до всіх своїх десертів, я використовую продукти тільки вищого ґатунку, а це не завжди легко знайти. Але, мені вдалося. Тож, можу з впевненістю сказати, що особливість моїх десертів в тому, що я використовую тільки найкращі інгредієнти і я не женусь за тим, щоб багато заробляти, а скоріше за тим, щоб це було смачно і приносило радість.

— Скажи, будь ласка, українці, котрі приїжджають на острів, що читатимуть наше інтерв’ю, де вони можуть знайти Тебе і замовити десерт?

— В майбутньому, я планую відкрити магазин, де буде весь різновид моєї кондитерки, а наразі можуть замовити на доставку.

— За декілька днів, що я перебуваю тут, буквально вчора мені пощастило побувати на фільмі, де ви з сестрою мали одну із ролей. Додам від себе, що я була у неабиякому захопленні, що поряд зі мною стоять дві актриси і паралельно, я бачу Вас на екрані. Розкажи, коли відбувалися зйомки та як ви туди потрапили?

— Для мене завжди було цікавим спробувати, щось нове. А острів, справді дивовижний, тож кожного літа тут відбуваються зйомки, навіть від компанії «Netflix».

— Виходить, що ми з подругою вчасно прибули на острів.

— Це точно, приїжджайте частіше, – сміється.

— Скажи, будь ласка, чи в майбутньому Ти бачиш своє життя тут, чи маєш у планах все-таки повертатися в Україну?

— Правду кажучи, я не можу заглядати наперед і зараз, я знаходжуся тут і створюю свій бізнес в Хорватії. Але, я завжди пишаюся, що я українка і тим, що я розповідаю про історію нашої країни, історію наших людей, розповідаю про те, що на Україну напала росія.

— А як хорвати ставляться до українців, чи відчувається підтримка?

— Хорвати – підтримують Україну, адже в них 30 років тому була також війна із Сербією, тож вони нас розуміють і намагаються підтримувати та допомагати. Вони відчувають нашу біль, як ніхто інший.

З перших днів, як почалася війна, до нас почали телефонувати друзі з України та запитували, чи можуть до нас приїхати. І ми сім’єю намагалися прийняти всіх, кому це було необхідно, і бувало навіть таке, що не вистачало місця. Але, більшість жителів острова, відгукнулися і допомогли безкоштовно із житлом нашим людям.

Особливу увагу, хочу приділити хорватці, за ім’ям Мірелла і подякувати їй за підтримку України. Вона справжній друг України.

— Тут і я можу тебе доповнити, одного дня, ми гуляли з Ірою даним містечком і нам пощастило потрапити в кав’ярню, де працює Мірелла.
Коли вона почула, що ми з України, в неї покотилися сльози. Вона пригостила нас напоями та обійняла. Тож від себе, ми також дякуємо Міреллі за її добре серце.

На фото зображені: Mirela Petrović, Ірина Гатун та Соломія Уграк.

— Давай, ще на хвилинку повернемося до твоєї кондитерської справи, попри твій юний вік в тебе вже чималий досвід. Яку пораду Ти могла б дати молодим, починаючим кондитерам?

— Впершу чергу – не здаватися та іти до своєї мрії!

Так! Буде важко, але в кінці винагорода, того вартує.
Також, не боятися робити помилки, адже вони і є тим самим досвідом, який відшліфовує ваші знання. Не боятися жодної роботи, життя повне злетів та падінь, потрібно ставати прикладом для наслідування.

Також додам, що велику роль зіграла підтримка моєї мами. Завдяки їй, я мала навчання у Франції і не опускала руки, коли були переломні моменти. Отже, всі мої заслуги, я присвячую своїм батькам.

Журналіст: Соломія Уграк