Прокіпчин Василь Юрійович. Щиро відданий своїй справі!
Відмінник освіти України, педагог, громадський діяч, благодійник, активіст Прокіпчин Василь Юрійович, про свій тернистий творчий та службовий шлях, розповів в інтерв’ю Голос.if.ua журналісту Соломії Уграк.
Прокіпчин Василь Юрійович (занесений в енциклопедичне видання “Профтехосвіта України: ХХ століття”)
Закінчив Львівський лісотехнічний університет (1974). Викладач вищої категорії. Викладач-методист (1996). Працює в системі ПТО з 1977 – викладач, заступник директора, директор Коломийського ВПУ № 14. Сприяв створенню МТБ підготовки кваліфікованих робітників для базового підприємства ВАТ «Коломийський деревообробний завод». Накопичив досвід з організації допрофесійної підготовки молоді, співпраці з ВНЗ в складі науково-виробничих комплексів, профорієнтації і профадаптації учнів. Автор статей і методичних рекомендацій “Система профагітації, профорієнтації і професійного відбору” (1993). Член Президії та Ради Всеукраїнської Асоціації Працівників Профтехосвіти (з 1996). Голова правління Івано-Франківської обласної організації Всеукраїнської Асоціації Працівників Профтехосвіти з 1998). Відмінник освіти України (1992).Д. І. Дзвінчук “Профтехосвіта України: ХХ століття” /енциклопедичне видання за редакцією Н. Ничкало. Київ, 2004. С.727.
– Ознайомлюючись із Вашою біографією зауважити не важко, що у Вас дуже тернистий трудовий шлях у сфері освіти. Чому колись обрали саме напрямок освіти?
– Після закінчення інституту був направлений на Коломийщину на деревообробне підприємство, де я пропрацював три роки на різних посадах. Були пропозиції підвищення мене по-рангу, головним інженером, директором заводу, але я відмовився адже зрозумів, що душа лежить працювати на педагогічному місці.
При переході в навчальний заклад, стаж на виробництві зараховувався до педагогічного. У 1976 році заснували ВПУ14, і я запропонував свою кандидатуру як викладача.
Коломийський деревообробний завод був один із найбільших в Європі по виготовленню шкільних меблів. У ВПУ-14 почали освоювати робочі місця викладачів та майстрів. Це була досить творча робота, адже були меблеві стінки, де входили всі засоби технічного навчання: проектори, кіноапарати, автоматизація управління все те, що появлялося нове. Я з пультом міг ходити і включати все під час уроку. На той час це було цікаво, до нас приїзжали голови держкомітетів з різних кінців тодішнього союзу. Вони дивилися, на все це як на чудо, щось нове. А я якраз в цьому кабінеті мав можливість демонструвати, як дослідний зразок. Після цього мене вирішили назначити заступником по навчально-виробничій роботі.
– Чи не шкодували, що відмовилися від раніше запропонованої Вам посади, як головного інженера-директора заводу?
– Ні, адже десь підсвідомо я все таки думав, що я ще можливо буду директором. Завжди все починається з маленького, і іде до великого.
– Опираючись на ваш досвід, так і сталося, адже з 1988 року по 2006 ви були на посаді директора, і це досить тривалий термін, які у вас залишилися спогади?
– Дуже прекрасні спогади, колектив який на сьогодні є – це дуже високо-професійно кваліфіковані люди. Учні які приходили із навчальних закладів були здивовані, що наскільки професійно викладають в нашому закладі. За весь період існування училища в формі ВПУ-14 на всіх конкурсах та олімпіадах отримували постійно призові місця.
– За період Вашого керівництва було багато випускників, чи є можливо ті, хто найбільше запам’ятався, підтримуєте зв’язок, ким пишаєтеся?
– Є дуже багато випускників, які зараз доктори науки, професори, кандидати наук, тобто люди які працюють у сфері народного господарства, освіти, займають високі місця в владних структурах, також багато наших випускників працюють безпосередньо в нашому училищі, вчителями, майстрами, також багато стали депутатами міської ради. Найвище досягнення, яке можу відмітити сьогодні – це наші два випускники, які досить успішно ведуть бізнес та є народними депутатами України – Олександр та Віктор Шевченки, це дуже прекрасні люди, і думаю що ще покажуть чимало результатів. Ми підтримуємо зв’язок, пам’ятаємо один про одного, я пишаюся всіма нашими випускниками і маю дуже приємні спогади.
Фото з архіву книги: “Сіючи розумне, добре, вічне.”
– Також неодноразово Ви були нагороджені почесними грамотами за вагомий внесок у розвиток професійної освіти. Розкажіть, які були нагороди за 42 роки вашої державної служби?
– Є нагороди міністерства освіти, а саме: «Почесна грамота міністерства освіти» знак “Відмінник освіти України”, знак “Антон Макаренко” – це в галузі професійної освіти та вищої школи, три основні нагороди. Я будучи депутатом міської ради 8 років, заступником міського голови з гуманітарних питань, мав також грамоти і подяки.
-Сьогодні ви поділилися із нами ґазетами із вашого архіву, в яких вас неодноразово публікували за ваші значні внески в розвиток міста, освіти та культури в цілому. Також ви занесений в енциклопедичне видання “Профтехосвіта України: ХХ століття”, розкажіть будь ласка детальніше про даний здобуток.
– Академія педагогічних наук та міністерство освіти заснували таку енциклопедію, куди вносилися кращі навчальні заклади, кращі люди професійно технічної освіти, так як я очолював обласну асоціацію працівників професійно технічної освіти області, вів активну громадську роботу, вони внесли також і мою кандидатуру. Це для мене була цінна нагорода, адже вона вже закарбована в історії на всі віки.
Не лише в школі є відмінники, адже наскільки нам відомо із біографії Пана Василя також має почесне звання «Відмінник освіти України».
Ґазети із особистого архіву Василя Юрійовича.
Попри щоденну клопітку роботу – Василь Юрійович творча особистість, пише вірші та видав книгу: “Сіючи розумне, добре, вічне.”
Також повертаючись в часи професійної діяльності Василя Юрійовича, на початку 90-х років разом із групою ініціативних людей, а саме: Манюхом Ярославом Миколайовичем, Якубовським Ярославом Миколайовичем, Томенчуком Богданом Михайловичем, створили в Коломиї два заклади нового типу. Перший заклад гуманітарний – Коломийська гімназія імені Грушевського, другий заклад на базі професійного технічного училища – технічний ліцей.
Також Василь Юрійович поділився, чи легко бути по-сьогоднішній день знаним викладачем, та як вдається знаходити спільну мову із учнями.
– “За всі роки педагогічної діяльності і по сьогодні, в нас із студентами конфліктів не було. Ми ведемо спокійні розмови на рівні. Я вважаю, що треба відноситися до технічного працівника як до міністра, так само я стараюся бути і по відношенню до учнів, вони це відчувають і нам комфортно працювати”, – ділиться Пан Василь.
-Пане Василю, що Ви у свою чергу порадили молодим людям, які хочуть працювати у сфері освіти?
– Просто потрібно любити дітей і мати терпіння, якщо немає любові і терпіння, то для чого іти в цю сферу?
“Деякі колеги жартують, що найгірша риса мого характеру – це доброта”, – розповідає із усмішкою Василь Юрійович.
– Чи змінює на Вашу думку керівна посада?
– 50 на 50, звісно, я зустрічав на своєму шляху людей, які здобули певні посади. І вважає, що він вже “неперевершений”, “геній”, не визнає порад інших і т.д. Та коли настає час іти на пенсію, чи з певних причин залишає певну посаду, видовище жалюгідне. На мою думку, на якій би ти посаді не був, і щоб не здобув, до людей потрібно відноситися так як ти хочеш щоб відносилися до тебе. І піднімаючись вгору не забувати вітатися із тими, кого зустрічаємо дорогою. Адже, ми зустрінемо їх, коли будемо спускатися вниз.
– А як Вам вдається залишатися надзвичайно простою і щирою людиною, попри те, що всі роки Ви на п’єдесталі кар’єри?
– Будучи заступником міського голови, прийшлося зустрічатися із багатьма людьми із різних напрямків, з якими організовували масштабні проекти, такі як: день міста, фестиваль “Писанка”, Також я особисто дав пропозицію організувати фестиваль “Студентська осінь писанкова”. Цим фестивалем я хотів об’єднати вищі навчальні заклади, був великий обсяг роботи, і потрібно було організовувати людей. Я намагався ставитися до всіх із повагою та розумінням, і в нас за спиною чудові здобутки.
“Я щиро вдячний тим людям, що вони відносилися із великою відповідальністю до справи за яку вони бралися, не із за страху, а із за взаємної поваги до мене, як до керівника. Тому, як я вже казав, потрібно ставитися до інших, як хочеш, щоб ставилися до тебе!” – посміхається згадуючи чудові командні роки.
Колектив училища, 80-ті – 90-ті роки. Фото з архіву книги: “Сіючи розумне, добре, вічне.”
Звісно були в Пана Василя за період керівної роботи й не легкі часи, але й їх він гідно пройшов.
Був час коли зменшувалися об’єми виробництва і припиняли свою діяльність базові підприємства, які були закріплені за училищами. Вони перетворювалися на ВАТ, ЗАТ, ТзОВ, ПП, розладнувались зв’язки з базовими профтехучилищами.
Враховуючи ситуацію,яка склалася, в 2003 році ,вперше в Україні, Івано-Франківська облдержадміністрація відреагувала і прийняла ряд рішень, які полегшили навчальну, виробничу діяльність профтехучилищ.
Перший крок було зроблено, коли було проведено виїзну колегію ОДА з питання співпраці ПТНЗ і підприємницьких структур. Училища презентували для керівників підприємств області свої можливості, продукцію, професії.
Другим етапом співпраці професійно-технічних училищ і підприємницьких структур стало закріплення ,через розпорядження облдержадміністрації, базових підприємств за ПТНЗ..Учні одержали можливість якісно проходити виробничу практику на промислових підприємствах , формувати навички, знайомитися з сучасним обладнанням,передовими технологіями, інструментами, матеріалами. Як приклад можна відмітити ,що в цей час,згідно з укладеною угодою про співпрацю з ПП «Лугок» ,на базі деревообробних майстерень училища ,вдалось провести реконструкцію діючого деревообробного обладнання і освоїти випуск дитячих іграшок на експорт в інші країни.
Важливим етапом стабілізації системи ПТО області стало прийняття Івано-Франківською облдержадміністрацією «Комплексної програми розвитку професійно-технічної освіти області на 2002-2005рр.» Програмою передбачалося державне замовлення на підготовку кваліфікованих робітників і молодших спеціалістів для підприємств Прикарпаття, збагачення матеріально-технічної бази, покращення соціального захисту учнів і працівників. Зокрема профтехучилищам через обласний бюджет через відповідні програми виділяли кошти на придбання верстатів, сільськогосподарської техніки, матеріалів.
Завдяки певним рішучим крокам Івано-Франківської облдержадміністрації, обласного управління освіти вдалось істотно покращити роботу всіх профтехучилищ області на певний період.
Крім того в цей складний час ВПУ-14 на своїй виробничїй базі організувало випуск меблів для навчальних закладів по завданню Міністеpства освіти Укpаїни та створило технологічний процес випуску корисної продукції (табурети ,стільці, кижкові шафи,вікна,двері тощо) на існуючому в училищі міні-заводі, було проведено реконструкцію діючого деревообробного обладнання майстерень училища і освоєно випуск дитячих іграшок на експорт в інші країни.
Журналіст: Соломія Уграк