Скільки коштує рік нашого життя?
Дивне питання. Хіба можна порівняти життя людини з вартістю монет, банкнот або золотих злитків будь-якого номіналу, адже життя – безцінне, про це інформує Голос.if.ua.
Тим не менш, це болюче питання постійно виникає в сучасній медичній практиці. Фінансові ресурси, які витрачаються на хворих і вмираючих людей, дуже обмежені. І щоразу, коли з’являються нові ліки, перед медичними працівниками у всьому світі – складна дилема: хіба кілька місяців або років життя, вкрадених у смерті, варті витрачених на лікування коштів?
Інстинктивна відповідь на це запитання здається очевидною: ми повинні зробити все, що в наших силах, щоби подовжити життя близьких нам людей наскільки це можливо. Втім, недавня стаття лікаря інтенсивної терапії та викладача Центра практичної етики при Оксфордському університеті Домініка Вілкінсона порушує питання, яке змушує глибоко замислитися. Автор питає, скільки ми готові заплатити, щоби продовжити своє життя.
Копирайт изображенияGETTYКореспонденти BBC Future вважають це питання надзвичайно цікавим. Ми зв’язались з професором Вілкінсоном, щоби розпитати про те, як розраховується сьогодні ціна людського життя, наскільки етичним є таке питання.
Сьогодні препарати для невидужних хворих, як правило, оцінюють за двома показниками: наскільки вони здатні продовжити життя пацієнта, а також зберегти його. Оцінку здійснюють за шкалою якості кожного року продовженого життя (QALY).
Так препарат, який допоможе хворому прожити додатковий рік з якістю життя, яка дорівнює половині звичайного для пацієнта рівня, оцінюється у 0,5 років.
“З іншого боку, ліки, які поліпшать якість життя впродовж одного року з половини до норми здорового життя, також отримують оцінку 0,5”, – пояснює професор Вілкінсон.
Виходячи з цих розрахунків, медики можуть обчислити, чи вартий препарат своєї ціни. Велика Британія, приміром, встановила верхній поріг вартості кожного додаткового року здорового життя у суму від 30 до 45 тисяч доларів. Таким чином, вартість препарату, який за шкалою QALY продовжує життя на півроку, не може перевищувати 15-22,5 тисяч доларів.
Це означає, що Національна служба охорони здоров’я неминуче відхиляє ліки, які виявляються надто дорогими. Серед таких ліків, приміром, препарат Kadycla, який при раку молочної залози продовжує життя приблизно на шість місяців, але вартість такого курсу складає 95 тисяч фунтів.
Навіть якщо цей препарат впродовж півроку здатний забезпечити якість життя на рівні здорової людини, його вартість значно перевищує ліміт. Звичайно, інші постачальники медичних послуг можуть мати інші критерії, але всі вони в тій чи іншій мірі змушені зважувати витрати і переваги, перш ніж пропонувати лікування.
Активісти стверджують, що фармацевтичні компанії повинні знизити вартість таких процедур, а медичні служби мають інвестувати більше грошей в препарати, які допоможуть невиліковним хворим отримати трохи більше дорогоцінного часу. Враховуючи ці емоційні аргументи, британський уряд недавно розглянув підвищення порогу для невиліковних хвороб до 120 тисяч за кожний додатковий збережений рік життя.
На думку професора Вілкінсона, така позиція цілком зрозуміла, і часто саме лікарі є тими, хто палко її підтримує. “З точки зору етики, як лікар, я маю бути на боці пацієнта, я мушу сказати йому: знаю, що це дорого, але мій перший обов’язок допомогти хворому”, – пояснює фахівець.
Копирайт изображенияGETTYАле складність ситуації полягає в тому, що ці гроші не надходять в інші галузі медицини, такі як психічне здоров’я або допомога людям з обмеженими можливостями, де вони могли би покращити якість життя ще молодих людей.
Чи варто жертвувати якістю багатьох років життя однієї людини заради кількох додаткових місяців життя того, хто вже неминуче знаходиться на порозі смерті? Подібні рішення потребують врахування громадської думки. І хоча можна припустити, що більшість людей воліють прожити додаткові кілька років будь-якою ціною, останні дослідження показали, що далеко не всі з нас надають таке велике значення простій тривалості життя.
Професор Вілкінсон цитує детальне опитування 4 тисяч британців, яким пояснили альтернативи витрат обмежених ресурсів охорони здоров’я, а потім спитали їхню думку про цю проблему.
“Учасники опитування чітко вказали, що їм не подобається варіант витрачати більше грошей на невиліковних хворих, враховуючи, що ці гроші могли би принести користь людям, у яких життя ще попереду”, – коментує пан Вілкінсон.
Втім, найбільш несподівані результати показало опитування, проведене в Сінгапурі, серед учасників якого були літні люди, які не мали проблем зі здоров’ям, а також пацієнти з невиліковною формою раку.
“Переважна більшість опитуваних зазначили, що вони радше заплатять гроші за отримання паліативної допомоги (полегшення життя смертельно хворим пацієнтам) вдома, ніж за препарати, які дадуть їм кілька додаткових років життя”, – розповідає вчений.
За лікування, яке подовжить життя на один рік учасники опитування в середньому були готові заплатити 7,5 тисяч доларів. Утім, за паліативну допомогу, яка не продовжить життя, але дозволить хворим померти у відносному комфорті вдома, а не в лікарні, учасники опитування готові заплатити вдвічі більше – 15 тисяч доларів.
Копирайт изображенияGETTY“І здається, це пропонує свіжий погляд на важке питання”, – додає Домінік Вілкінсон.
Очевидно, що цих досліджень не цілком достатньо, щоб дати остаточну відповідь на питання, скільки має коштувати життя людини. Чи поділятимуть люди з різних культур і з різними захворюваннями подібні погляди?
Відкритим залишається і питання про те, наскільки ефективно шкала QALY оцінює потенціал лікування. Але доктор Вілкінсон впевнений, що перш ніж вкладати величезні гроші в продовження тривалості життя, ми маємо ретельно вивчити думку людей про це.
“Хоча застосування найдорожчих препаратів для невидужних хворих здається цілком зрозумілим, я не думаю, що такий підхід відображає думку широкої громадськості або самих пацієнтів, – каже вчений. – А що стосується етики, це також далеко не найкраща відповідь”.
Копирайт изображенияGETTYУ часи, коли населення планети старіє, медичні послуги стають все більш просунутими і дорогими, це питання набуває все більшої актуальності. Видатний американський хірург Атул Гуванде вже давно висловлював думку, що замість того, щоби подовжувати життя, краще підвищити якість та комфорт відведених нам років.
Єзекіїль Емануель, колишній директор Департаменту клінічної біоетики при Національному інституті здоров’я США, оголосив, що у віці 75 років він відмовиться від будь-яких медичних процедур та інтенсивної терапії, метою яких є продовження життя.
Мало хто з нас може зважитися на таке радикальне рішення, але кожен з нас у будь-якому віці має замислитися про цінність нашого життя і про те, як прожити відведений нам час найкращим способом.