Після свят. Як Порошенко, Тимошенко і Вакарчук боротимуться за владу у 2020 році (фото)

Минулого року Володимир Зеленський об’єднав країну у ненависті до старих політиків, про це інформує Голос.if.ua з посиланням на українську правду.

У 2020 році країна починає втомлюватися вже від нових політиків.

“Українська правда” раніше писала, що торік фракції “Батьківщина”, “Опозиційна платформа – За життя”, “Голос” досить акуратно позиціонували себе щодо політики президента України. Оскільки в більшості українцям подобається те, що робить Зеленський, опозиційні політики намагалися утримуватися від прямої критики у бік президента, щоб не нашкодити самим собі.

Докори у бік влади були прицільними – політсили били по ініціативах уряду, по законопроєктах “Слуги народу”, часом акуратно не погоджувалися з діями Банкової у питаннях миру і міжнародки, а часом жорстко боролися проти земельної реформи чи виходили на акції “Ні капітуляції”.

Єдиний, хто від самого початку опонував Зеленському та його команді, був Петро Порошенко та партія “Європейська солідарність”. Зрештою, іншого виходу у нього не було – Порошенко жорстко опонував колишньому керівнику студії “Квартал 95” ще на президентських виборах і від самого початку був ворогом для Зе!команди.

Поступово інші фракції парламенту – “Батьківщина”, “ОПЗЖ”, “Голос” – стають ворожими до монобільшості та персонально до президента.

“Українська правда” вирішила розібратися, як змінюватиметься позиціонування всіх фракцій парламенту, що не входять до монобільшості, та яке місце під політичним сонцем вони шукають для себе.

“Європейська солідарність”: боротьба за першість в опозиції

Якщо ввімкнути “5 канал” чи “Прямий”, може здатися, що Петро Порошенко все ще залишається президентом України.

Наприклад, у новорічну ніч на цих каналах українців вітав не Зеленський, а Порошенко. Звернення чинного президента там запустили вже після курантів.

Минулого року аналогічна ситуація сталася на каналі “1+1”. Щоправда, тоді першим українців вітав кандидат у президенти Зеленський, після якого запустили звернення глави держави Порошенка.

Новий політичний сезон фракція “Європейської солідарності” відкриває шаленою критикою у бік Зеленського. Депутати системно чіпляються за будь-які дії президента і його команди: меседжі з новорічного привітання, “візит” до Оману, реакцію влади на збиття літака МАУ в Ірані, відсутність вчасної реакції на інформацію про збиття цього літака і так далі.

“Перший, по суті, серйозний зовнішньополітичний виклик перед Україною показав повну деградацію державних інститутів управління. Вся влада, всі “слуги” відправилися на відпочинок, народ залишили на Мендель, яка подавала ознаки життя у Facebook… Все це показує повну безвідповідальність в ключових для влади питаннях безпеки та зовнішньої політики”, – такими словами на погоджувальній раді 13 січня критикувала владу Зеленського щодо трагедії в Ірані депутатка “ЄС” Ірина Геращенко.

Людям, які не підтримують політику Порошенка та його фракції, подібні дії і заяви можуть здаватися істерикою експрезидента, який втратив владу.

Однак для його виборців це все – наче бальзам на душу.

Наразі Порошенко цілеспрямовано працює на свій електорат, який відмовляється сприймати політику Зеленського.

Докори “ЄС” у бік Банкової в основному стосуються трьох тем: недосвідченості та слабкості Зе!команди, питань миру та міжнародки – насамперед налагодження контактів з РФ.

У цьому напрямку команда “ЄС” активно працює у соцмережах. Ще під час президентства Порошенко фактично зумів створити альтернативну реальність у Facebook завдяки співпраці з блогерами та ботофермами.

“Ми Володі постійно повторюємо: та не читай ти Facebook – це зовсім не об’єктивна картина світу. Якби все відбувалося так, як написано у Facebook, ми б ніколи не виграли вибори”, – ще перед Новим роком скаржився УП впливовий член команди Зеленського.

У 2020 році першочерговим завданням Порошенка є втримати 8%, які проголосували за “ЄС” на парламентських виборах. Друге завдання – “з’їсти” голоси партії “Голос” на місцевих виборах.

За рахунок невиразності “Голосу” та часто-густо об’єднанню зусиль із фракцією Порошенка – як-от, наприклад, спільні заяви чи участь обох політсил на акціях “Ні капітуляції” – партія Вакарчука втрачає суб’єктність. Цим користуватиметься п’ятий президент, який електорально підгрібає партію лідера “Океану Ельзи” під себе.

За даними УП, стратегічне завдання Порошенка на найближчий час – стати опозиціонером №1, щоб уникнути переслідувань.

“Петро зараз не так хоче до влади, як прагне захисту. Для цього йому треба максимально наростити м’язи, він має стати головним опозиціонером як всередині країни, так і зовні. Петро реально боїться, що, коли у Зеленського справи підуть кепсько, Порошенка одразу спробують посадити”, – пояснює УП один із колишніх ключових соратників п’ятого президента.

“Голос”: “Нам треба більше говорити з виборцями”

Після виборів до парламенту депутати “Голосу” приватно скаржилися, що дострокові вибори не дали часу їхній партії пояснити людям різницю між партією Вакарчука та “Слугою народу”.

У 2020 рік “Голос” заходить із іншою проблемою – тепер їм треба пояснювати не свою різницю зі “Слугою народу”, а роз’яснити виборцям, чим їхня партія відрізняється від “Європейської солідарності”.

Депутати “Голосу” в цьому напрямі роблять технічні помилки: попри те, що політсила не хоче ніяк асоціюватися з командою Порошенка, вони виходять на одну сцену із депутатами “ЄС” на акції “Ні капітуляції”, під час різдвяних свят регулярно з’являлися на каналі “Прямий”, який асоціюється з “ЄС”, і тим самим розмивають свою автентичність.

Ситуацію ускладнює і бажання Вакарчука втриматися на двох стільцях – продовжувати займатися музикою і політикою водночас.

Новина про те, що лідер “Голосу” виступав на новорічному корпоративі в Мінську за 100 тисяч доларів, збурила соцмережі. Завдяки допомозі політичних конкурентів з часом питання “ти або музикант, або політик” в суспільстві лише загострюватиметься і, відповідно, відбиватиметься на авторитеті всієї партії.

Після заходу в парламент Вакарчук мав можливість зайняти абсолютно іншу нішу – стати головним опозиціонером до влади Зеленського і замкнути цю роль виключно на собі завдяки несистемності та новизні його політсили. Умовно кажучи, вийти до людей із меседжем “Старі політики не можуть критикувати Зеленського, а я – можу”.

Однак “Голос” обрав інший політичний шлях.

Минулого року Святослав Вакарчук називав позиціонування своєї партії “надпозицією” – тобто ні владою, ні опозицією.

Схоже, подібних рамок політсила дотримуватиметься і в 2020 році: в деяких моментах Зеленського і “Слугу народу” там будуть критикувати, а в інших – підтримувати.

“Але ми не можемо не помічати непрофесійність чи загрозу здачі національних інтересів. Наприклад, ми виступаємо і виступатимемо проти Мінська, ми критикуватимемо беззубу міжнародну політику. Ми проти виборів на окупованих територіях без повного контролю України – це для нас взагалі точка неповернення. Тобто ми не можемо дозволити огульно наїжджати на Зеленського, але там, де буде за що, ми будемо про це голосно кричати”, – розповідає в телефонній розмові з УП один із депутатів “Голосу”.

“Наприклад, нам не подобається, що олігархи зберігають свій вплив – це перше. Друге – будемо критикувати Зеленського за намагання контролювати правоохоронну систему: незрозуміла ситуація у ДБР, у НАЗК, нереформована СБУ, за збільшення контролю за судовою владою – ми про все це будемо говорити”, – ділиться планами той самий депутат.

Стратегічне завдання “Голосу” на найближчі місяці – втримати свого виборця на місцевих виборах та виробити міцне позиціонування, яке їх би відрізняло з одного боку від “Слуги народу”, а з іншого – від “ЄС”.

Для цього вони планують налагодити пряму комунікацію з електоратом на місцях.

Зокрема, партія планує організувати регулярні виїзди нардепів по регіонах – щоб люди змогли очі в очі поговорити з парламентарями і лідерами “Голосу”.

Ще одне завдання – розширення офісів партії по Україні та набір нових людей в партійні осередки.

“Батьківщина”: земля, трудовий кодекс, соціалка

Після виграшу Зеленського Юлія Тимошенко намагалася стати корисною молодому президенту. Вона публічно заявляла про бажання бути в коаліції зі “Слугою народу”, а її оточення поширювало меседжі, що Тимошенко – чудова кандидатура на посаду прем’єр-міністра.

Майже весь минулий рік “Батьківщина” уникала критики в бік президента, натомість адресувала свої докори в бік уряду Гончарука та фракції “Слуга народу”.

Під кінець року Юлія Володимирівна таки повернулася у звичне для неї амплуа опозиціонерки. Великою мірою, Банкова сама виштовхала Тимошенко в опозицію. Після скандального допису Зеленського зі словами: “Подивіться, який гарний вигляд має зараз “опозиція”. Така фігура! А знаєте, чому? Тому що зараз їй просто не дають “солоденького” – примирення між ними стало майже неможливим.

Наразі Тимошенко не працює на розширення електоральної підтримки, а намагається законсервувати те, що зібрала на парламентських виборах. Юлія Володимирівна цілеспрямовано працює на свою цільову аудиторію – соціально незахищених та старше покоління.

“Ми ніколи не думаємо концепціями “де розширити електорат” чи “де звузити електорат”. Часто політику дуже складно зрозуміти, але політик точно знає, де є правильні рішення, а де ні. Якщо ти хочеш бути державним діячем, а не інструментом в чужих руках, то мусиш діяти не згідно з тимчасовими рейтингами, а згідно з позиціями, які важливі країні“, – опонує Тимошенко на слова кореспондента УП, що її партія нічого не робить для розширення електорального ядра.

Насправді ж Юлія Володимирівна лукавить, адже ще влітку 2018 року запуск форумів “Нового курсу” якраз мав на меті захопити нового і молодшого виборця до початку президентських виборів.

Загалом, як зізнаються співрозмовники  УП у “Батьківщині”, партія Тимошенко наразі переживає не найкращі часи – задля економії коштів частину партійних департаментів відправили на місяць у відпустку.

Тим не менше, лідерка “Батьківщини” готується як мінімум до двох серйозних боїв у 2020 році.

Перша війна Тимошенко – земельна реформа, яку парламент продовжує розглядати. На останніх засіданнях аграрного комітету Юлія Володимирівна намагалася зірвати засідання та розкидала по залу документи.

На першій у новому році погоджувальній раді ВРУ Тимошенко майже весь час свого виступу присвятила темі землі:

“Те, що зараз пропонується – це фактично ноу-хау корупційного обігу земель”.

Наступною війною “Батьківщини” після ринку землі буде бій проти трудового кодексу, який пропонує уряд Гончарука.

“Юлія Володимирівна дуже серйозно до цього готується. Працювати над темою трудового кодексу навіть запросили аналітиків, які раніше писали “Новий курс“, – зазначає джерело у партії “Батьківщина”.

Разом з тим, попри люту опозиційність, соратники Тимошенко не відкидають ідеї, що в разі відставки Олексія Гончарука з посади прем’єра Юлія Володимирівна може почати чергову боротьбу за головне крісло в Кабміні та заради цієї мети шукатиме підтримки в олігархів.

У свою чергу Тимошенко заперечує інформацію наших джерел про бажання стати прем’єром при владі Зеленського. “Це нереально. Я дуже добре знаю природу народження влади Зеленського, і моє прем’єрство не буде сумісним з його президентством”, – категорично запевняє УП прямо посеред кулуарів ВРУ лідерка Батьківщини.

“Опозиційна платформа – За життя”: чекати свого часу

У 2020 рік “Опозиційна платформа – За життя” заходить із тими самими меседжами і проблемами, що й у 2019-му. Йдеться про мир та налагодження політичних та економічних відносин з Росією.

Основна тактика їхньої фракції полягає якраз у стоянні на місці. Великою мірою, ОПЗЖ чекає, коли електорат Зеленського на Сході та Півдні почне розчаровуватися у президентові.

“Він з травня президент – де обіцяний мир? Він дивиться у бік Заходу і НАТО, він не скасував мовний закон – ці всі дії мінусують його проросійський електорат, і він повертається до нас”, – переконує УП один з лідерів ОПЗЖ, який вважає, що на парламентських виборах “Слуга народу” відкусила значну частину голосів його партії.

Водночас у самому ОПЗЖ почала проявлятися різниця двох крил партії

Перше крило, що орієнтується на Віктора Медведчука, більш радикально налаштоване на публічну критику президента, уряду і його фракції.

Наприклад, на каналах, що пов’язують із Медведчуком, про владу говорять досить претензійно й критично. Там, звісно ж, критикують “наступ на свободу слова” через проблеми з ліцензіями 112-го та NewsOne, але, окрім того, дорікають персонально Зеленському щодо “неефективності мирних ініціатив” та економічної ситуації.

Один із соратників кума Путіна Вадим Рабінович зовсім не стримує своїх емоцій у спілкуванні з журналістами.

“Що я вам скажу? Нами керують ті, кому Україна загалом-то і не потрібна… Володимире Олександровичу, ви обіцяли нам інше! Ви обіцяли зовсім – я можу тут цілі пункти читати, що ви нам обіцяли. І престижність професій, і там, я не знаю, “Україна стане царством тих, хто сюди приїжджатиме”, і все – де це все?” – обурювався нещодавно Рабінович в ефірі телеканала 112.

Як зізнаються співрозмовники в ОПЗЖ, Медведчук тримає образу на Зеленського, адже той публічно погрожував куму Путіна “гучною історією, що погано закінчиться” і повністю вибив його з переговорів із Російською Федерацією. Ба більше, президент показово демонструє, що посередників з Путіним йому точно не потрібно.

У той же час крило ОПЗЖ, що орієнтується на Льовочкіна-Фірташа, поводиться більш стримано у відносинах з владою.

Депутати цієї групи жорстко критикують уряд та монобільшість, але намагаються не переходити на персоналії відносно Зеленського.

За даними УП, Льовочкін навіть підтримує контакти з керівництвом Офісу президента, зокрема з Андрієм Богданом.

Загалом ексглава АП часів Януковича нині зосереджений на роботі над двома завданнями.

Перше – продовжує технічно працювати над образом свого соратника Юрія Бойка, робить з нього фактично “другого Януковича” – такого собі донбаського господарника.

Друге – Льовочкін почав підготовку до місцевих виборів. Його мета – максимально акумулювати електорат, що колись голосував за Партію регіонів, та “з’їсти” розчарованих виборців “Слуги народу” на Сході та Півдні.

“Позиція нашої фракції багато в чому залежить від нормандських переговорів у березні. Якщо Зеленський наважиться піти на політичну частину Мінська і не налякається кількох палаток поруч свого офісу – ми його підтримаємо. Якщо все залишиться так, як і є, будемо жорсткішими”, –  запевняє УП депутат з фракції ОПЗЖ, що входить до оточення Медведчука.

Наразі в українській політиці немає потужної опозиції до Володимира Зеленського, яка справді могла б стати серйозною загрозою для його влади. Попри це, вона поступово стає структурованою.

Поки що кожна фракція парламенту шукає свою ефективну стратегію, яка допоможе їм відкусити свій шматочок від електорального пирога Зеленського. 

Але успіх цих стратегій залежить не стільки від Порошенка, Тимошенко чи Вакарчука, скільки від самого Володимира Зеленського. Його успішності та вміння адекватно реагувати на кризові ситуації. 

Ще півроку тому захмарні рейтинги президента заважали будь-якому опозиціонеру гостро критикувати дії нової влади. 

Однак поведінка команди президента у перші дні нового року вселяє у конкурентів Зеленського надію на кращі для них часи.

Чим більшої кількості помилок припуститься Зе!команда, тим, власне, і зубатішою ставатиме опозиція.

Роман Кравець