Нові правила офшорів: як бенефіціару витрачати накопичення
Як працюватимуть нові правила оподаткування для КІК
Які норми затвердила Верховна Рада про це пише Голос.if.ua з посиланням на Mind.
Серед основних нововведень документ передбачає запровадження в українське податкове законодавство інституту контрольованих іноземних компаній/корпорацій (англ. Controlled foreign Companies/Corporations; далі – КІК).
Що саме передбачають ці норми і, як вони вплинуть на бенефіціарних власників компаній розповів Mind керуючий партнер Stron Олег Дерлюк, .
Це безумовний ривок уперед у національному законодавстві, який потрібно й можна було зробити набагато раніше, але, напевно, тільки зараз склалися історичні/політичні обставини.
Цю гру випадку складно не помітити. Всі останні скликання Верховної Ради, попередні парламентарії, не стали б і не змогли б прийняти такий закон. В основі КІК лежить оподаткування, декларування й контроль над іноземними компаніями. Так, інститут КІК спрямований проти персональних інтересів політичних, державних і бізнес-еліт. Чи можна уявити засідання Верховної Ради, на якому депутати від Партії регіонів і БЮТ приймають закон, результатом введення якого стане надання державі інформації про їхні власні кишенькові іноземні компанії та оподаткування прибутку цих компаній?
Тільки з приходом до Верховної Ради парламентаріїв іншого типу я пов’язую появу в Україні інституту КІК.
Як працює оподаткування в інших юрисдикціях
Припустимо, компанія А, яка створена єдиним власником, наприклад, в юрисдикції У, сформувала прибуток. Власник цього бізнесу планує його витратити і цікавитися, у скільки точно йому обійдеться нова яхта.
Якщо купити яхту безпосередньо з рахунку компанії А і від її імені, то виникнуть проблеми з місцевими податковими органами. Юрисдикція У – континентальна (оншорна, неофшорна) і відповідно кошти на покупку яхти для особистих цілей не можна буде включити до складу витрат бізнесу А. Це призведе до того, що фінансовий результат компанії А до оподаткування буде збільшений на вартість яхти, й відповідно доведеться заплатити податок на прибуток підприємств (corporate tax) із вартості яхти.
До того ж через те, що власник отримає de facto у власність яхту, у нього сформується об’єкт оподаткування для податку на доходи фізичних осіб (personal income tax) – в формі додаткового блага або в результаті процедури визнання прихованого розподілу прибутку.
Так, з вартості покупки яхти власнику доведеться (за винятком можливого притягнення до відповідальності) заплатити два податки – податок на прибуток і ПДФО. Тобто, як коли б бізнес А сформував прибуток і розподілив його власнику безпосередньо.
Інститути контролю над нецільовими витратами підприємств – вельми ефективні. Підприємства і податкові декларації подають, і зобов’язані надати пояснення й документацію, що підтверджує діловий характер угод, в разі податкової перевірки. Все зроблено для того, щоб отримати податок на прибуток. Начеб-то питання вирішено.
Навіщо ж було вигадано КІК?
Припустимо, що існує держава (юрисдикція) О, яка через низку причин прийняла рішення не вводити класичну (змішану) систему оподаткування та вирішила не стягувати податок на прибуток, а замість нього щорічно стягувати фіксовану суму з кожної компанії – держмито. Якщо немає податку на прибуток, то немає і пов’язаного контролю. Так, немає чого вимагати у своїх компаній звітність (і платити зарплату чиновникам, які будуть її аналізувати), а також складу витрат і тесту на цільовий характер витрачання коштів.
Компанія, зареєстрована в юрисдикції О, не платитиме податок на прибуток і нестиме відповідальність, якщо купить своєму власнику горезвісну яхту. У той же час, як суверенній державі стягувати податки зі своїх компаній – це справа суверенної держави. А ось стягнення ПДФО – це справа юрисдикції, у якій сам бізнесмен є податковим резидентом. Припустимо, у нашому випадку це – юрисдикція У.
І ось, що виходить: оскільки компанії з О в юрисдикції У не звітують – ефективних інструментів контролю над оподаткуванням додаткового блага (права користування яхтою) немає. Відповідно, коли власник сам не подасть податкову декларацію, у якій відобразить право користування яхтою, то юрисдикція У свого ПДФО не побачить. Більш того, додаткове благо – це «кінці у воду», адже його суму розрахувати дуже складно через відсутність єдиної та ефективної методології.
Крім того, якщо власник вважатиме, що його право користування яхтою не є додатковим благом, то мало того, що йому дорікнути в цьому буде дуже складно (немає інструментів контролю), але й не можна буде. Доводити й розраховувати суму податкового блага (якщо власник сам цього не зробив) повинна податкова служба, а платник податків прав до тих пір, поки податкова не довела протилежне. Жарт чи не зовсім, але таким є один з основоположних принципів податкового права.
Такий стан речей і призвів до появи такого феномену, як кишенькові компанії (англ. Wallet-companies). Рахунок кишенькової компанії повністю замінює собою особистий рахунок власника. З нього можна було здійснювати будь-які особисті витрати власника без реальних податкових наслідків – до недавнього часу (в Україні – до минулої п’ятниці), адже найголовніше – перерахувань на особистий рахунок власника не здійснюються і не відбувається переходу прибутку з домену підприємств у домен фізичних осіб – не виникає об’єкт оподаткування ПДФО.
Яка функція КІК
КІК сам по собі вирішує тільки одне (але фундаментальне) юридичне питання – він встановлює, що дохід (прибуток) кишенькової компанії повинен породжувати ті ж податкові наслідки, що й дохід (прибуток) безпосередньо власника такої компанії. КІК прирівнює і ототожнює дохід (прибуток) кишенькової компанії і дохід власника, а також створює у власника зобов’язання з декларування доходів «кишені», як своїх власних.
У податковому законодавстві Сполучених Штатів КІК з’явилися вже 1973 року, ще до появи офшорних компаній. Але, як показала практика, одного КІК – мало.
Виникло два питання:
- Коли власник із різних причин не задекларував свою КІК, як юрисдикції У ефективно дізнатися про існування КІК свого резидента в іншій державі?
- Як бути з міжнародним співробітництвом, стимулювати економічне зростання, міжнародний товаро-, послуго-, роботообмен, а також зі свободою підприємницької діяльності. Адже, як показує історія людства та практика природного відбору – штуки це корисні, і без них будь-яка держава (навіть розміром в 1/6 території суші) або розвалюється, або маємо «Північну Корею».
- Як вирішити питання №1
Як тільки компанія-резидент У відкриє рахунок у банку в державі У, цей банк відразу ж (згідно із законами країни У) автоматично проінформує податкову держави У. Так, якщо у податкової будуть питання до цієї компанії – вона принаймні знатиме, на які рахунки накладати податковий арешт і де дані про операції компанії шукати. (Спойлер: у банківській виписці)
А що, коли компанія-резидент У, візьме та й відкриє рахунок не в себе – в банку, в країні, а в сусідньому царстві П? Адже банки царства П підпорядковуються правопорядку П і здійснюють свою діяльність тільки відповідно до законодавства П. Результат передбачуваний: якщо інформація з банків П не потрапить в У, то податкова У про операції компанії-резидента інформації не отримає. Так можна не тільки ПДФО не добрати, але й взагалі податку на прибуток.
Щоб вирішити цю проблему 2012 року в Сполучених Штатах був прийнятий закон FATCA (Foreign account tax compliance act). Згідно з документом Штати порушили суверенітет усіх інших держав на планеті і зобов’язали взагалі всі банки доповідати в податкову США, але тільки – про власних податкових резидентів. (Добре бути Сполученими Штатами – можеш собі дозволити!)
Після FATCA почали розвиватися та працювати й інші ініціативи з автоматичного міжнародного обміну податковою і фінансовою інформацією, зокрема й на базі ст. 6 Конвенції «Про взаємну адміністративну допомогу в податкових справах» 1988 року, як-от CRS, MCAA, MLI та інші ініціативи OECD/G20 в рамках BEPS.
- Як вирішувати питання №2
І на цьому етапі перше питання плавно починає переходити в друге.
По-перше, якщо обкладати податком доходи взагалі всіх КІК, то ми ефективно прийдемо до паралічу економіки. Адже КІК спрямований проти кишенькових компаній, а точніше проти ухилення від сплати ПДФО з їхньою допомогою.
Але ж бувають ситуації, коли у власника-резидента У є звичайна операційна компанія в іншій державі, де вона веде звичайну господарську діяльність, платить податок на прибуток тощо. У такій ситуації виходить, що підприємство в іншій державі заплатить податок на прибуток підприємств (з прибутку), а власник заплатить особистий податок з доходу компанії (який може бути в сотні разів більше за прибуток) у державі, резидентом якої він є.
По-друге, на практиці часто виникатимуть структури, при яких компанія – податковий резидент із податку на прибуток знаходиться в юрисдикції 1, рахунок відкритий в юрисдикції 2, а власник – резидент юрисдикції 3. У цьому разі виникає питання: куди банку відправляти інформацію – в юрисдикцію 1, де компанія має сплатити податок на прибуток, або в юрисдикцію 3, де є шанс оподаткування на рівні власника ПДФО за КІК?
Як буде працювати закон
І виходить, що по кишеньковим компаніям, які використовуються для оптимізації ПДФО, інформація повинна надходити в юрисдикцію, де власник – податковий резидент. Щодо некишенькових компаній інформація має надходити в юрисдикцію, де така компанія є податковим резидентом (щоб забезпечити сплату там податку на прибуток підприємств цією компанією).
Щоб вирішити цю проблему, на міжнародному рівні була розроблена методологія класифікації компаній – поділ на пасивні (кишенькові) і активні (операційні, некишенькові).
І в практиці цієї класифікації, в тестах на визначення активної/пасивної компанії, найближчим часом і будуть критися всі тонкощі приватного податкового планування.
Обмеження, спрямовані на унеможливлення визнання офшорних компаній активними (в рамках податкового законодавства), які були використані в кодексі, не є до кінця ефективними, а за кордоном залишилося достатньо інструментів для того, щоб обійти і впорається з нормами КІК. Але це вже інша історія.
Всі важливі Новини Івано-Франківська – Голос тут.