Фекальний теракт. Як використовували лайно у боротьбі з політичними конкурентами понад 100 років тому

Традиція поливати одне одного нечистотами у політичній боротьбі – давня галицька традиція. Інцидент із екс-кандидатом в президенти, народним депутатом Олександром Шевченком, якого облили фекаліями в парку Військових ветеранів в Івано-Франківську, має аналоги у далекому минулому про це інформує  Голос.if.ua.

Зокрема, у містечку Стопчатові на початку минулого століття коломийські «січовики» (члени спортивно-пожежного товариства «Січ») влаштували гарячий прийом лідеру галицьких москвофілів, депутату Галицького сейму Володимиру Дудикевичу. Керував акцією 22-річний Лесь Пушкара, якого вважали нащадком запорозького козака і який очолював «коломийський штаб» Кирила Трильовського, засновника та голови товариства «Січ», пише Правда іф.

Володимир Дудикевич сповідував виразно проросійські погляди, тож його приїзд для передвиборчої агітації місцевим «січовикам» дуже не сподобався. В результаті йому не тільки добряче натовкли боки, але й принизили морально, обмазавши йому обличчя фекаліями. Згодом усіх учасників цієї «народної люстрацією» затримали, у грудні 1907 року їхню справу розглянув суд у Станиславові (епер – Івано-Франківськ).

«Пушкар був таємним агентом руського радикала доктора Трильовського. Судовий процес мав відбутися в Коломиї, але на прохання підсудних справу було направлено на розгляд до Станиславова», – повідомляв тоді Kurjer Stanisławowski.

Загалом на лаві підсудних опинився 31 учасник акції у Стопчатові. Судовий процес у цій справі тривав аж чотири дні, було допитано понад сотню свідків. Вердикт суду був доволі суворим.

«Головний організатор нападу Олекса Пушкар отримав 4 місяці тяжкої в’язниці, десять інших обвинувачуваних – по місяцю, ще семеро – по три тижні арешту. Такий суворий вирок був сюрпризом для русинів. Засуджені подали апеляцію», – повідомляв Kurjer Stanisławowski.

Достеменно не відомо, як склалася доля всіх засуджених тоді арештантів. А от постраждалому від нападу «січовиків» затятому москвофілу Володимиру Дудикевичу судилося згодом загинути на території любої його серцю Російської імперії (щоправда, на той час уже колишньої): 1922 року його розстріляли більшовики у Ташкенті. До того він очолював парламентський «Русскій клуб» у Галицькому сеймі, співпрацював з російською окупаційною адміністрацією Галичини у 1914-1915 роках, а після відступу російської армії за Збруч втік кудись над Волгу, звідки перебрався до Туркестану, де був ув’язнений та страчений більшовиками.

До теми:

В Івано-Франківськe народного депутата Олександра Шевченка облили лайном (відео)