Люди готові, якщо їм добре пояснити: священик з Надвірної вживляє українські традиції на Донбасі

У місті Мирноград Донецької області, за 40 км від фронту, у невеликій парафії УГКЦ служить отець Іван Василенко з Надвірної.

Церкву, в якій він править, у місті називають народною, бо будували її всі – студенти, пенсіонери, військові, колишні в’язні, пише Репортер.

З 16 років тому отець Іван Василенко поїхав у Донецьку область, аби нести там слово Боже. Разом з ним з Надвірної на схід перебрались і його батьки, хотіли бути поруч з сином.

Їхати на Донбас він задумав ще у франківській семінарії. Коли вчився, до них часто приїздили отці звідти, просили помочі.

«То як відмовити? – каже отець Іван. – І коли у 2002 році закінчили семінарію, нас троє рушили на схід. У Полтавську область, Дніпропетровську, а я в Донецьку».

Починав дияконом у місті Красноармійську (нині Покровськ) взимку 2003. У серпні того ж року екзарх Степан Меньок у Донецьку висвятив його на священника. Тоді отця Івана відправили створювати парафію до Димитрова (Мирноград), де він і досі служить.

На початках парафія складалася з п’ятьох старших людей – вихідців з Західної України. Церкви не було, житла для священника теж, умов жодних – треба починати з нуля.

Нині церкву святих апостолів Петра і Павла у місті називають народною, бо її будували довго й самі. Почали ще у 2006 році і досі будують, каже отець. Але відправи всередині почали з 2014 року.

Василенко є деканом Краматорського деканату. До нього входить 16 парафій і 10 священників. З них три монахи, бо ще є монастир отців Василіан. Загалом, за словами отця Івана, нині у Донецькому екзархаті 80 парафій і 53 священники.

Коли почалася війна, багато парафій на Донбасі ліквідували, а священників вигнали. Василенко каже, що його деканат війна також зачепила, але жоден священник не виїхав.

У Мирнограді, крім духовної, отець Іван веде й серйозну просвітницьку роботу.

«Я розказую місцевим про Плащаницю, правимо Хресну Дорогу, обходимо навколо церкви, молебні служимо. Там для багатьох це новинка, – посміхається Василенко. – Вживляємо наші традиції – і приживаються. Усе, як рибка йде по воді. Це все Божа ласка і провидіння. Бо Церква бореться з ворогом людським і завжди перемагає, бо не самотня».

Біля храму з парафіянами висадили алею Слави Господу Богу. У 2015 році на знак миру посадили церковний сад. Половину коштів дало екологічне бюро УГКЦ, іншу половину – миряни. 40 фруктових дерев уже плодоносять. Фруктами діляться з нужденними. Ще біля храму мають ставок з рибою. Побудували дитячий майданчик з батутом. Біля нього завжди багато дітей і молодих мам.

Також отець Іван з парафією виграли грант на сонячні панелі біля храму. Ще назбирали 100 кг батарейок на утилізацію. Готуються сортувати сміття.

«Люди готові, якщо їм добре пояснити, – переконаний священник. – Їм доходить, вони відкриваються і помагають».

Також започаткували традицію – проводити вулицями міста Хресну Дорогу. Збираються православні, римо-католики, протестанти, греко-католики. Каже, кличуть і московський патріархат. Але вони ніколи не приходять.