“Я закохана в Маріуполь”. Журналістка з Прикарпаття розповіла про визволене місто (фото)
Прикарпатська журналістка Світлана Гаєвська щороку приїжджає в місто Маріуполь. Вона поділилася із Суспільним Карпати враженнями про місто, яке повертається до звичного ритму життя.
Про це інформує щоденна онлайн-газета Голос ІФ.
– Якою погодою та яким настроєм зустріло вас місто?
– Цьогоріч у Маріуполь я приїхала 10 червня о 6:30 поїздом № 70 “Львів – Маріуполь”. До цього я ще добиралася автобусом “Надвірна – Івано-Франківськ” до обласного центру та з Франківська до Львова поїздом № 26 “Біла акація” (Рахів – Одеса). Загалом дорога з Надвірної до Маріуполя дуже важка – 35-37 годин.
Маріуполь зустрів похмурою погодою і дощем. Я трохи була здивована, бо їхала з Карпат, де весна й літо спізнилися, у приморське місто з надією зігрітися. Але, як виявилося, погодні примхи є й тут.
Як на перший місяць літа – у Маріуполі захолодно. На кілька днів, правда, розвиднілося, і я навіть встигла тричі побувати на Азовському морі, однак температура 21-23-24 градуси – занизька для цього краю на період першого літнього місяця.
Погодні витівки у Маріуполі з грозами, дощами і градом я переношу стійко, адже родом з Карпат, а ми ще й не таке переживаємо. Мене стихіями не здивуєш. Ну, вичерпала 2 відра води з підлоги у хостелі, де поселилася. Зате ця підлога, мабуть, ніколи так ретельно не була вимита, як після мого приїзду.
Як зустріли мене у цьому місті? Моєму приїзду втішилися громадські активісти, працівники культури, з якими я підтримую зв’язки, і священники-капелани, про яких я робила передачі.
– Чи були Ви в Маріуполі до окупації? Чи помітні наслідки війни?
– До російсько-української війни на сході України я не була ніколи. Вперше на Донеччину поїхала у червні 2014. А з Маріуполем познайомилася 30 березня 2015 року. Загалом на Сході я була 9 разів, з них 7 – у Маріуполі. Наслідки війни помітні візуально і ментально. Адже досі в місті залишаються розбиті і понівечені снарядами споруди, і люди щодня говорять про війну.
– Чи знаєте в Маріуполі проукраїнських активістів й громадських діячів?
– Це цікаві люди: сміливі, мужні, незламні. Але їх замало на таке велике місто. Антон Требухов, Дмитро Чичера, Кирило Долімбаєв, Олександр і Марія Сладкові, Анатолій Левченко, Галина Однорог – їх, звичайно, можна перераховувати, але ж знову – хочеться бачити юних людей з непохитною позицією. І щоб у розмовній звучала саме українська. Поки що її привозять носії з інших областей.
– Як би Ви описали жителів Маріуполя?
– Старші люди, з якими я спілкувалася, з ностальгією згадують про свою молодість і життя в Радянському Союзі, тому питання України і її незалежності для них неактуальне. Звісно, не можна за всіх “розписуватися”, але я кажу про тих, з ким зустрічаюся на вулицях, на ринку, у громадському транспорті Маріуполя.
До речі, тут не переймаються питанням мови. Розмовляють хто як хоче. У крамницях і супермаркетах я перша починаю говорити українською. Намагаються переходити на державну, але бувають випадки, що не звертають уваги і говорять російською. До речі, я часто натрапляю на місцевих, які процес українізації називають насильницьким процесом.
– Як пройшов Марш патріотичних сил 13 червня, які емоції були у вас і, зокрема в учасників?
– Марш патріотичних сил – це захід, організований українськими силовиками до 13 червня – Дня звільнення Маріуполя від російських і проросійських збройних формувань. Цьогоріч відзначали сьому річницю. Це було свято Українського піднесення! Свято Української сили, звитяги, духу! І велика справа була саме за Українським словом, адже велося дійство українською мовою, гасла, звернення, молитва – все звучало по-особливому у серці російськомовного Маріуполя.
Я навмисне написала слова “Український”, “Українська”, “Українське” з великої літери, бо тут особливо відчуваєш їхню важливість. Самі маріупольці назвали цьогорічний марш “масштабним”, тому що на нього прийшли кілька тисяч людей. А це вперше за 7 років після визволення міста відбувся захід, який підтримала така кількість містян та гостей.
– Що запам‘яталося найбільше з прогулянки Маріуполем? Чи можна його відвідати як курортне місто?
– Маріуполь – місто важкої промисловості, хоча воно на самому узбережжі Азовського моря. Звісно, що воно мало б бути курортним, але таким за наявності металургійних заводів, які вкривають місто кіптявою, це важко. Але відвідувати Маріуполь у туристичних цілях можна. Воно відкрите від часу звільнення 13 червня 2014 року. Принаймні я з 2015 відвідуюю його безперешкодно.
Тут є на що подивитися: стара частина міста, обласний драмтеатр, парки, площі і сквери, ну, і море: мілке, тепле, лагідне. Я закохана в Маріуполь.
У мене тут ще одна дуже важлива місія, про яку я завжди говорю, – перший загиблий у російсько-українській війні з Прикарпаття Богдан Шлимкевич із села Білоберізка Верховинського району. Загинув при обороні міста Маріуполь 9 травня 2014 року. Це сталося на вулиці Георгіївська, яку я постійно перетинаю, коли їду із залізничного вокзалу у місто.
І щороку я йду на місце загибелі Богдана, кладу квіти або молюся, або просто мовчки стою і розмірковую про Україну, за яку загинув Богдан та тисячі інших українських військових та громадських активістів.
Авторка: Катерина Іваночко
Не забудьте підписатися на наш YouTube канал Голос ІФ, дізнавайтеся актуальні новини м.Івано-Франківська та області першими!
Підтримати Голос ІФ: ПриватБанк 4246 0010 0028 2636.