Чимало вперше почули правду про Бандеру — враження переселенців від історичних курсів в Івано-Франківську
Для переселенців, які евакуювались до Івано-Франківська, на безоплатній основі запровадили спеціальні історичні курси, наплив у їхні заклади був настільки великий, що часто музейники проводили заняття без перерви.
Про це повідомляє щоденна онлайн-газета Голос ІФ з посиланням на працівників історико-просвітницьких установ Івано-Франківська.
Найбільше було відвідувачів з Харкова, Донецька, Херсону і Києва. Люди різні за віком і статусом: від студентів — до пенсіонерів.
Заняття тривалістю одну годину проводили двічі на тиждень. Кожен учасник відвідав приблизно від 15 до 25 лекцій.
Крім теоретичних знань, у програмі курсу передбачені екскурсії. Зокрема, переселенці відвідали село Старий Угринів, де народився Бандера. Сьогодні його хата (там досі збереглися предмети інтер’єру та особисті родинні речі) — це одна із філій обласного музею визвольної боротьби.
Відвідувачі мали можливість особисто побачити справжні криївки (схованки) УПА у лісі, меморіальний комплекс Дем’янів Лаз та інші визначні місця визвольної боротьби Української повстанської армії.
Наукова співробітниця Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби ім. Степана Бандери Анна Чорній зауважує, що більшість людей вперше почули про діяльність УПА і Бандери, і про злочини радянської влади на Заході України.
У ході спілкування з випускниками курсів, на наші запитання про те, чому раніше не цікавилися історією і як трапилось, що лиш вперше почули про Бандеру та УПА, переселенці дають різні відповіді та називають різні причини: «нам ніхто не розказував правду», «чули тільки негативні речі, «не цікавилися історією», «не було достатньої літератури, і вчителі неохоче розповідали».
«Нас в Харкові цього не вчили, і для мене це не дуже було важливо. Ми зовсім не знали нашої історії. На жаль. Чула це ім’я — Бандера, але воно згадувалося в негативному розумінні.
А ми правди не знали, бо від нас це приховували. А виявилося, що люди тут, на Західній Україні, боролися за свою державу, свободу, за мову», — ділиться Катерина.
Катерині 32 роки, родом з Харкова, вісім років тому переїхала у Київ. Її, як і більшість киян, війна змусила тікати зі столиці у більш безпечні міста на заході України.
Опинившись у Франківську, відвідала майже всі заняття курсу з історії, бо захотіла дізнатися більше про бандерівців.
«Мені було цікаво: чому західна Україна така затята? Затята в любові до Батьківщини, до всього українського! Чому в місцевих жителів таке високе відчуття гордості за Україну?
На Сході не так близько до серця сприймаються ці речі».
Відсутність відповідної літератури — теж одна з причин, чому люди повноцінно не знали про діяльність Бандери, ОУН, УПА, зізнається Валентина, 74-річна переселенка з Харкова.
«Працюючи в дитячій бібліотеці, я хотіла більше знати історію, щоб розповідати дітям правду про Україну.
Але, незважаючи, що я працівниця книгозбірні й маю багато знайомих, друзів-бібліотекарів, насправді не мала доступу до літератури, в якій розповідалася б правда про події, що відбувалися на території західної України після 1939 року.
У нас у Харкові така інформація й література була обмежена в доступі, навіть для самих працівників бібліотек».
Валентина разом з чоловіком Миколою перші десять днів війни ховалася у погребі. Їхній дім розташований у «найгарячішому» районі Харкова — Північній Салтівці. Згодом їхній син евакуював стареньких на Прикарпаття.
Жінка каже, що як тільки почули про курси, одразу записалися. Подружжя пенсіонерів разом відвідало майже всі заняття. Харків’янка розповідає, що ходили на курси, бо вдома відчувалася гостра нестача літератури й було складно доводити свої переконання дітям.
«Я ніколи не вірила в ті байки проти бандерівців, але в мене не було аргументів. Коли мені розповідали про УПА негативне, то відчувала, що тут щось не так.
Проте, було складно пропагувати та розповідати дітям, не маючи документальної бази, щоб підтвердити свої слова чи надати докази.
Нам показали копії документів, в яких майже по днях було розписано, що, де і як робили воїни УПА, і які були стосунки з місцевим населенням. Це були люди високої моральності та чистоти».
Зі словами дружини погоджується чоловік Микола.
«Раніше, коли на Харківщину до нас приїжджали люди з Західної України на сезонні роботи, їх обзивали “бандерівцями”.
Вважалося, що це погані люди. Я відчував, що радянська влада дуже бреше й обманює нас, розповідаючи про бандерівців у своєму стилі».
Серед відвідувачів курсів був Сергій Гудзь із Полтавщини. На Прикарпаття потрапив, як сам каже, «через довгу кацапську армію». Вирішив не тікати на чужину, а в Івано-Франківську зрозумів, що тут і є справжня Європа.
«Колись я намагався об’єктивно й реально оцінювати речі та постать Бандери: не возвеличувати особистість, але і не применшувати ту справу, яку він робив».
Відвідувачі були в захопленні від курсів. На запитання: як змінилася ваша думка про Бандеру, відповідають по-різному. Дехто вперше почув, дехто в роздумах, одні — на шляху до зміни світогляду, інші підтвердили те, що підозрювали давно.
«Я пішла на курси й стала такою ж затятою в любові до України, як і ви, західняки! По-іншому відкрила для себе сприйняття історії», — каже Катерина.
«Моя думка не змінилася, я відчувала та й зрештою знала, що УПА — це була єдина у світі армія без держави, а Бандера — ідеолог незалежної України. Я – бандерівка в Харкові.
Це вважалося, що я погана людина. Але звання “бандерівки” для мене, як нагорода», — гордо заявляє Валентина.
Ажіотаж, пов’язаний з курсами з історії, згодом зменшився, хоча й сьогодні відвідувачів вистачає, розповідають працівники музею.
Якщо ви вперше зайшли на YouTube канал Голос ІФ не забудьте підписатися щоб знати першими найгарячіші новини Івано-Франківська та області, про які вам не розповідають інші ЗМІ!
Підтримати Голос ІФ: ПриватБанк 4246 0010 0028 2636.