Кулеметниця 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців Оксана Рубаняк приїхала з фронту у Франківськ, щоб отримати диплом педагога (відео+фото)
Кулеметниці 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Оксані Рубаняк 1 вересня вручили диплом з відзнакою Івано-Франківського фахового коледжу Прикарпатського вишу імені Василя Стефаника. Захисниця вступила до Прикарпатського університету, проте вже наступного тижня повертається на фронт.
Про це пише щоденна онлайн-газета Голос ІФ.
Кореспондентка Суспільного розпитала прикарпатку, що її мотивує воювати та чому вирішила змінити лекції й авдиторії на захист країни.
Військовослужбовиця Збройних сил України Оксана Рубаняк отримала диплом педагога з відзнакою. Вручили їй документ у День знань, адже раніше дівчина не змогла приїхати.
“Я була тоді на передовій. Ми з хлопцями захищаємо нашу Україну. На жаль, не вийшло, хоча були листи від нашого директора”, — пояснює військовослужбовиця ЗСУ Оксана Рубаняк.
Дівчині — 19 років. Після початку повномасштабної війни вона вступила до територіальної оборони, а від травня служить кулеметницею у Збройних силах України. Недавно командування подало рапорт на присвоєння їй звання старшого солдата, розповідає Оксана.
“За кулеметом працює три людини: стрілець, навідник і номер обслуги. Я – стрілець, той, хто безпосередньо стріляє. Ми розподілили зі своїми хлопцями обов’язки. Я несу короб. Вони – дуло. Хтось – триногу. І так виходимо із ситуації”, — каже захисниця.
Оксана Рубаняк — єдина жінка у взводі одного з підрозділів 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.
“Якщо ти — жінка, то вважають, що певні обов’язки тобі не під силу. Тому треба постійно доводити, що ти це можеш, сама проситися на завдання, тобто отакі моменти були. Але командир в нас розуміє і завжди підтримував мене. І навіть давав ті завдання, які, можливо, вагався, але потім бачив, що я виконувала їх”, — розповідає Оксана Рубаняк.
Дівчина каже, що, як і інші військовослужбовці, має позивний. І він — не Гуцулка Ксеня, як часто пишуть у мережах.
“Мій позивний — Ксена. Мені придумали хлопці цей позивний. Я не знала, як себе називати. Я думала над Гуцулкою Ксенею. Хлопці сказали: “Ні, воно якось гарно, але не твоє”. Почали думати-думати й згадали фільм “Ксена”. Вона там — відважна, дуже героїчна. Все може робити на рівні з чоловіками, може навіть і більше”, — пригадує історію позивного Оксана Рубаняк.
Батьки військовослужбовиці живуть у Верховинському районі. Оксана розповідає, відколи приїхала з війни, ще не бачилася з ними. Додає, що вони протягом двох місяців не знали, що їхня донька — на фронті.
“Вони здогадувалися. Постійно питали, де я, що я роблю, чому не приїжджаю додому. Я придумувала постійно якісь відмовки, але вже коли це стало явним, то вони сказали: “Тоді тримайся там. До перемоги!” — каже військовослужбовиця.
Наступного тижня Оксана повертається на фронт. Коли приїде знову додому — не знає.
“Зараз я з побратимами воюємо на Східному фронті. Я не можу вказувати напрямок. Війна — не проста, досить складно щось говорити, розповідати. Ми робимо все можливе, щоб відбити ворога”, — каже Оксана Рубаняк.